Зв'яжіться з нами

Історія

Європа повинна пам’ятати: вояки УНР у 1920 році рятували її від комунізму

Опубліковано

від

Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич кладе вінок на могилу генерала армії УНР Марка Безручка

Варшава – Світові потрібно нагадувати про те, що українці не вперше затримують російський імеріалізм, який рветься в Європу, переконані українські громадські діячі в Польщі. Напередодні Дня Незалежності України вони закликали українство всього світу згадати про вояків Української Народної Республіки, які майже 100 років тому допомогли Польщі встояти перед навалою більшовиків. Тим самим, сказано у зверненні, українська армія захистила Європу від загрози, що насувалася з Москви. Автори звернення вважають, що між подіями 1920 року та сучасною війною на сході України можна провести чіткі паралелі.

У ці серпневі дні майже 100 років тому вирішувалася доля Польщі та, можливо, і решти Європи. Більшовики заявляли, що на Захід вони підуть «через труп білої Польщі», а Перша кінна армія, якою командував Семен Будьонний збиралася «помити чоботи» у французьких ріках Сена і Марна.

Та в серпні 1920 року дорогу на Європу, яка пролягала через Польщу, будьоннівцям перегородила 6-а стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням на той час полковника, запорожця Марка Безручка. Його заступником був одесит Всеволод Змієнко. Українці спільно з поляками героїчно захищали місто Замость.

Як твердять історики, саме після поразки в цьому місті Будьонний перестав бути «молотом, який постійно пробивав фронт Польського війська», розповідає український історик із Польщі Роман Дрозд.

«Події 1920 року – це велика заслуга Польського війська, але також військ Української Народної Республіки. Якби не вони, а історики тут згодні, то хтозна чи комунізм зупинився б, чи не дійшов би до Іспанії, а хтозна, чи не пішов би далі», – вважає історик.

Тоді, крім українців, мало хто був готовий підставити плече щойно відновленій польській державі, говорить відомий у Польщі громадський діяч Кшиштоф Становський.

Він зазначає: «Разом із польською армією, внаслідок укладеної в квітні 1920 року політичної та військової угоди між Польщею та УНР, у цій війні воювали солдати польські й українські. Українські солдати, за винятком невеликої групи добровольців зі США та поодиноких осіб з інших держав, а також французьких військових радників, були єдиними вояками, які реально протиставилися радянській навалі».

Становський щороку в серпні відвідує могили воїнів УНР, які є на кладовищі в його рідному Любліні. Комуністична влада ці поховання вважала могилами своїх ворогів, тож тоді на могили петлюрівців приходили нишком.

Чому про події 1920-го потрібно нагадувати саме тепер?

Український активіст Юрій Рейт вважає порятунок численних могил воїнів УНР, які є на території Польщі, справою свого життя. Рейт розповів Радіо Свобода, що вперше потрапив на український військовий цвинтар у Варшаві 16-річним хлопцем, але вже тоді могили були сильно понищені.

За словами Рейта, як тільки на територію Польщі в 1944-1945 роках прийшла радянська армія, комуністи почали руйнувати цвинтарі, де поховані воїни УНР. Скажімо, у Варшаві з 300 могил збереглися тільки 107. Та й ті, за словами діяча, не в найкращому стані.

«Я думаю, що перед нами є три роки, – каже Юрій Рейт. – Ці місця постоять ще 10-15 років, їхній технічний стан не найкращий, і я ставлю питання: коли мої онуки прийдуть, чи ті хрести будуть стояти? Сьогодні питання є до керівників української держави і до керівників польської держави: що можемо зробити, щоб зберегти ці могили на наступні 100-200 років, тому що пам’ять про тих людей повинна залишитися».

Рейт зазначає, що пам’ять про петлюрівців похованих у польській землі, треба плекати не тільки українцям і полякам, але й тим народам, яких вони вберегли від комунізму. Діяч пояснює, чому він та його соратники написали звернення, присвячене подіям майже 100-річної давнини.

«Ми вирішили, що перше завдання – це відновити пам’ять у поляків, і пригадати полякам, що разом з ними в «Чуді над Віслою» брали участь 14 тисяч українських воїнів. Це воїни, які боролися в польсько-більшовицькій війні», – наголошує Юрій Рейт.

На думку Кшиштофа Становського, події 1920 року правильніше було б називати не польсько-більшовицькою війною, а війною поляків та українців проти більшовизму. Становський вважає, що про польсько-український військовий союз 1920 року особливо важливо нагадувати тепер – у час, коли українців і поляків намагаються розсварити. На його думку, можна провести певні паралелі між подіями 100-річної давнини та сучасністю.

«Надзвичайно важливо, щоб ми, поляки, пам’ятали про те, що в ті найскладніші хвилини разом воювали польські та українські солдати. Це нагадує ті складні моменти, які були під час Майдану чи Помаранчевої революції, коли тисячі поляків співчували, підтримували Україну, а пізніше, коли почалася окупація Криму та війна на Донбасі, поляки старалися надати допомогу як утікачам, так і тим, котрі дбають, аби Україна втримала свої кордони», – зазначив Рейт.

У свою чергу історик Роман Дрозд каже, що про події 1920-го потрібно нагадувати сучасним європейцям, адже вони є попередженням щодо можливого розвитку ситуації на континенті.

«Треба сказати, що як тоді українці хотіли зупинити російський чи радянський імперіалізм, так і зараз таку подію маємо. Ну і треба сказати, що тоді Україна союзників не мала, бо Польща була союзником до певного моменту, так зараз світ повинен пам’ятати і вчитися з історії тодішніх подій, що справді може до того дійти, що Росія хотітиме відвоювати свою імперію», – вважає історик.

Ініціатори варшавської відозви до українців світу вважають, що вже тепер треба розпочати підготовку до відзначень 100-річчя Варшавської битви. На їхню думку, українців, які в 1920 році брали участь у переможній війні з більшовиками, потрібно вшанувати на найвищому рівні в Україні і Польщі, а також розповісти про них світові. Ініціативу підтримав голова Світового конгресу українців Євген Чолій.

radiosvoboda.org

АТО

Три года спустя: Украина вспоминает киборгов Донецкого аэропорта

Опубліковано

від

Від

Сегодня, 16 января, Украина неофициально по инициативе самих киборгов отмечает День памяти защитников Донецкого аэропорта – военнослужащих, добровольцев, медиков и волонтеров, которые совместными усилиями 242 дня удерживали оборону на территории этого объекта инфраструктуры на северо-западе Донецка.

Около 03:00 ночи 26 мая 2014 года в аэропорт зашли десятки вооруженных боевиков, которые потребовали от военных покинуть внутренний периметр ДАП. Поддержку террористам оказывали подразделения “кадыровцев”. ВСУ провели стремительную спецоперацию по зачистке аэропорта с применением снайперов и авиации.

После этого началась затяжная и изнурительная оборона рубежей и объектов.

Финальная фаза обороны ДАП стартовала 13 января 2015 года. К этому времени в результате постоянных массированных танковых и артобстрелов со стороны боевиков рухнула диспетчерская башня, изображение которой стало символом обороны аэропорта. В период 19-22 января боевики, воспользовавшись перемирием для эвакуации своих убитых и раненых, заминировали перекрытия здания и подорвали их.

По официальным данным, при обороне ДАП погибли более 200 военных. За последние несколько суток обороны ДАП погибли 58 бойцов, преимущественно в результаты финального обрушения плиты второго этажа.

Оборона ДАП длилась всего на неделю меньше, чем оборона Севастополя от фашистских захватчиков во время Второй мировой войны, и значительно дольше, чем оборона Брестской крепости. В этой горячей точке в разное время работали спецназовцы 3-го отдельного полка, десантники 79-й, 80-й, 81-й и 95-й бригад, “мехи” из 93-й и 57-й бригад, военные 90-го аэромобильного и 74-го разведывательного батальонов, бойцы батальона Днепр-1, добровольцы Правого сектора и многие другие.

ДАП и окрестности по-прежнему находятся в зоне эффективного огневого контроля ВСУ.

За стойкость и мужество защитников аэропорта 2015-2015 годов назвали “киборгами”. Художественный фильм об обороне ДАП могут выдвинуть на Оскар.

Источник

Продовжити читання

Історія

Оприлюднили повний список кораблів, які РФ вкрала в України

Опубліковано

від

Від

Оприлюднили повний список суден Військово-Морських Сил України, які були захоплені Росією під час окупації Криму.

Перелік надало видання “Крим. Реалії“.

1. Великий підводний човен “Запоріжжя”.

2. Протичовновий корвет “Тернопіль”.

3. Протичовновий корвет “Луцьк”.

4. Протичовновий корвет “Хмельницький”.

5. Ракетний корвет “Придніпров’я”.

6. Великий розвідувальний корабель “Славутич”.

7. Протидиверсійний катер “Феодосія”.

8. Катер-торпедолов “Херсон”.

10. Рятувальне буксирне судно “Кременець”.

11. Рейдовий буксир “Дубно”.

12. Великий гідрографічний катер “Сквира”.

13. Судно-нафтосміттєзбирач “МКС-482”.

14. Рейдовий катер пр. 1394а “РРКа-603”.

15. Плавучий кран “Каланчак”.

16. Навчально-тренувальне судно “Велика Олександрівка”.

17. Рейдовий роз’їзний катер “РК-1931”.

18. Базовий тральщик “Маріуполь”.

19. Ракетний корвет “Кременчук”.

20. Протичовневий корвет “Ужгород”.

21. Суховантаж-баржа “Новгород Сіверський”.

22. Морський катер “Конотоп”.

23. Морський водноналівной танкер “Бахмач”.

24. Морський збройовий транспорт “Джанкой”.

25. Морське водолазне судно “Волиногорськ”.

26. Рейдовий катер “РВК -1935”.

27. Малий гідрографічний катер “МГК-1694”.

28. Базовий тральщик “Мелітополь”.

29. Рейдовий катер “РК-002”.

30. Яхта “Гермес”.

31. Яхта “Фіолент”.

32. Яхта “Ліра”.

33. Яхта “Антика”.

34. Яхта “Спрей”.

35. Яхта “Юнона”.

36. Великий десантний човен “Костянтин Ольшанський”.

37. Морський тральщик “Чернігів”.

38. Морський тральщик “Черкаси”.

 

gazeta.ua

 

Продовжити читання

Історія

Цього дня 1919 року війська російської Червоної армії захопили Харків і встановили владу Тимчасового радянського уряду України

Опубліковано

від

Від

То був початок кінця незалежної Української держави. Історія другого пришестя більшовиків в Україну почалась ще влітку 1918 року. Тоді в Таращанському та Звенигородському повітах спалахнуло повстання на чолі з Миколою Шинкарем проти влади гетьмана Скоропадського, інспіроване двома українськими партіями: соціал-демократами та есерами. Повстання було придушене частинами німецької армії та гетьманської державної варти. Лідери соціалістів зрозуміли, що самотужки Скоропадського їм не здолати. Потрібні були союзники ззовні. Тож бунтівники почали шукати контактів із московськими більшовиками. 13 листопада в Києві таємно було обрано Директорію, яка мала очолити заколот проти гетьмана Скоропадського. А перед тим, 11 листопада, Раднарком червоної Росії постановив у десятиденний термін розпочати наступ «на підтримку робочих та селян України, що повстали проти гетьмана». Після повалення Скоропадського уряд Директорії стикнувся з тим, що на зміну австрійсько-німецьким окупантам в Україну увійшли війська більшовицької Росії. Українські військові благали уряд сконцентрувати зусилля проти червоної навали, однак голова Директорії Володимир Винниченко вважав, що це лише посилення розвідувальної діяльності на фронтах. Вже після падіння Харкова Директорія таки надіслала Москві ноту протесту. На що отримала відповідь, мовляв, ніяких військ радянської Росії на теренах України немає, а воєнні дії відбуваються між арміями УНР та українського радянського уряду. Війну Росії Директорія оголосила тільки 16 січня. На той момент вже були втрачені Харків та Чернігів. Захопивши 5 лютого 1919 року Київ, більшовики до кінця травня встановили Радянську владу на більшій частині території України.

ukrinform

Продовжити читання

Зараз обговорюють