Зв'яжіться з нами

Історія

Європа повинна пам’ятати: вояки УНР у 1920 році рятували її від комунізму

Опубліковано

від

Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич кладе вінок на могилу генерала армії УНР Марка Безручка

Варшава – Світові потрібно нагадувати про те, що українці не вперше затримують російський імеріалізм, який рветься в Європу, переконані українські громадські діячі в Польщі. Напередодні Дня Незалежності України вони закликали українство всього світу згадати про вояків Української Народної Республіки, які майже 100 років тому допомогли Польщі встояти перед навалою більшовиків. Тим самим, сказано у зверненні, українська армія захистила Європу від загрози, що насувалася з Москви. Автори звернення вважають, що між подіями 1920 року та сучасною війною на сході України можна провести чіткі паралелі.

У ці серпневі дні майже 100 років тому вирішувалася доля Польщі та, можливо, і решти Європи. Більшовики заявляли, що на Захід вони підуть «через труп білої Польщі», а Перша кінна армія, якою командував Семен Будьонний збиралася «помити чоботи» у французьких ріках Сена і Марна.

Та в серпні 1920 року дорогу на Європу, яка пролягала через Польщу, будьоннівцям перегородила 6-а стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням на той час полковника, запорожця Марка Безручка. Його заступником був одесит Всеволод Змієнко. Українці спільно з поляками героїчно захищали місто Замость.

Як твердять історики, саме після поразки в цьому місті Будьонний перестав бути «молотом, який постійно пробивав фронт Польського війська», розповідає український історик із Польщі Роман Дрозд.

«Події 1920 року – це велика заслуга Польського війська, але також військ Української Народної Республіки. Якби не вони, а історики тут згодні, то хтозна чи комунізм зупинився б, чи не дійшов би до Іспанії, а хтозна, чи не пішов би далі», – вважає історик.

Тоді, крім українців, мало хто був готовий підставити плече щойно відновленій польській державі, говорить відомий у Польщі громадський діяч Кшиштоф Становський.

Він зазначає: «Разом із польською армією, внаслідок укладеної в квітні 1920 року політичної та військової угоди між Польщею та УНР, у цій війні воювали солдати польські й українські. Українські солдати, за винятком невеликої групи добровольців зі США та поодиноких осіб з інших держав, а також французьких військових радників, були єдиними вояками, які реально протиставилися радянській навалі».

Становський щороку в серпні відвідує могили воїнів УНР, які є на кладовищі в його рідному Любліні. Комуністична влада ці поховання вважала могилами своїх ворогів, тож тоді на могили петлюрівців приходили нишком.

Чому про події 1920-го потрібно нагадувати саме тепер?

Український активіст Юрій Рейт вважає порятунок численних могил воїнів УНР, які є на території Польщі, справою свого життя. Рейт розповів Радіо Свобода, що вперше потрапив на український військовий цвинтар у Варшаві 16-річним хлопцем, але вже тоді могили були сильно понищені.

За словами Рейта, як тільки на територію Польщі в 1944-1945 роках прийшла радянська армія, комуністи почали руйнувати цвинтарі, де поховані воїни УНР. Скажімо, у Варшаві з 300 могил збереглися тільки 107. Та й ті, за словами діяча, не в найкращому стані.

«Я думаю, що перед нами є три роки, – каже Юрій Рейт. – Ці місця постоять ще 10-15 років, їхній технічний стан не найкращий, і я ставлю питання: коли мої онуки прийдуть, чи ті хрести будуть стояти? Сьогодні питання є до керівників української держави і до керівників польської держави: що можемо зробити, щоб зберегти ці могили на наступні 100-200 років, тому що пам’ять про тих людей повинна залишитися».

Рейт зазначає, що пам’ять про петлюрівців похованих у польській землі, треба плекати не тільки українцям і полякам, але й тим народам, яких вони вберегли від комунізму. Діяч пояснює, чому він та його соратники написали звернення, присвячене подіям майже 100-річної давнини.

«Ми вирішили, що перше завдання – це відновити пам’ять у поляків, і пригадати полякам, що разом з ними в «Чуді над Віслою» брали участь 14 тисяч українських воїнів. Це воїни, які боролися в польсько-більшовицькій війні», – наголошує Юрій Рейт.

На думку Кшиштофа Становського, події 1920 року правильніше було б називати не польсько-більшовицькою війною, а війною поляків та українців проти більшовизму. Становський вважає, що про польсько-український військовий союз 1920 року особливо важливо нагадувати тепер – у час, коли українців і поляків намагаються розсварити. На його думку, можна провести певні паралелі між подіями 100-річної давнини та сучасністю.

«Надзвичайно важливо, щоб ми, поляки, пам’ятали про те, що в ті найскладніші хвилини разом воювали польські та українські солдати. Це нагадує ті складні моменти, які були під час Майдану чи Помаранчевої революції, коли тисячі поляків співчували, підтримували Україну, а пізніше, коли почалася окупація Криму та війна на Донбасі, поляки старалися надати допомогу як утікачам, так і тим, котрі дбають, аби Україна втримала свої кордони», – зазначив Рейт.

У свою чергу історик Роман Дрозд каже, що про події 1920-го потрібно нагадувати сучасним європейцям, адже вони є попередженням щодо можливого розвитку ситуації на континенті.

«Треба сказати, що як тоді українці хотіли зупинити російський чи радянський імперіалізм, так і зараз таку подію маємо. Ну і треба сказати, що тоді Україна союзників не мала, бо Польща була союзником до певного моменту, так зараз світ повинен пам’ятати і вчитися з історії тодішніх подій, що справді може до того дійти, що Росія хотітиме відвоювати свою імперію», – вважає історик.

Ініціатори варшавської відозви до українців світу вважають, що вже тепер треба розпочати підготовку до відзначень 100-річчя Варшавської битви. На їхню думку, українців, які в 1920 році брали участь у переможній війні з більшовиками, потрібно вшанувати на найвищому рівні в Україні і Польщі, а також розповісти про них світові. Ініціативу підтримав голова Світового конгресу українців Євген Чолій.

radiosvoboda.org

Історія

Французькі генерали розстрілювали земляків за опір окупантам

Опубліковано

від

Від

Париж був окупований нацистами 14 червня 1940 року, через місяць після того, як німецький вермахт увійшов на територію Франції. Через вісім днів Франція підписала акт про припинення воєнних дій проти Німеччини. Вона втрачала контроль над 60% своєї території, флот, повністю роззброювалась і зобов’язувалась утримувати німецькі та італійські окупаційні війська.

5 червня 1940 pоку почався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. Становище Франції ускладнилось вступом у війну на боці Німеччини Італії та необхідністю відкриття фронту в Альпах. Але наступ, розпочатий італійською армією від Монблану до Середземного моря, провалився. Хоча італійська армія у 6 разів чисельно переважала французьку.

10 червня уряд втік із столиці, оголосивши Париж “відкритим містом”. Командувач столичним гарнізоном генерал Денц отримав наказ розстрілювати кожного, хто чинитиме опір німцям.

Вранці 14 червня німці без бою вступили в Париж. Маршал Петен, зайнявши 17 червня пост глави уряду, запросив у Гітлера перемир’я. У південній Франції владу було передано маріонетковому уряду Петена. Економіка країни контролювалась німецьким урядом. Капітулянтська політика уряду викликала всенародне обурення. Генерал Шарль де Голль проводив у Лондоні переговори про військову співпрацю з Англією.

18 червня він звернувся по радіо до французьких військових, котрі перебували за межами метрополії, із закликом об’єднатися для боротьби за визволення Франції. З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 тис. промислових підприємств. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів.

У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції.

25 серпня 1944 року після більш ніж чотирьох років нацистської окупації французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Опір німців був невеликий і командувач німецького гарнізону генерал Дітріх фон Хольтіц, котрий проігнорував наказ Адольфа Гітлера спалити Париж дотла, підписав у полудень формальний акт про капітуляцію. 26 серпня війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях.

gazeta.ua

Продовжити читання

Історія

Чотири роки тому українські війська визволили від проросійських окупантів Маріуполь

Опубліковано

від

Від

Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був (та й залишається) ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.

Маріуполь – це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство – концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України.

Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича. Особливо проросійські сили активізувалися після так званого приєднання Криму до Росії.

Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар. 9 травня, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС – Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. До того ж, терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі.

Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег. Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу – Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних Сил України та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов».

Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби надати можливість містянам проголосувати разом з іншими українцями на президентських виборах, але згодом, після аналізу наявних сил і засобів, відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня.

У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону «Азов», 2 роти спецбатальйону «Дніпро», 2 роти Національної гвардії та спецназ МВС. Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів, повідомляє Укрінформ.

Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГ. Штурм розпочався о 5-й ранку. У ході зачистки Маріуполя від проросійських найманців було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Відтоді, завдяки зусиллям українських військових та самих маріупольців, місто живе хоч і напруженим, але мирним життям, залишаючись вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015 року. У той день терористи з артилерії обстріляли блокпости Збройних Сил України та житловий мікрорайон «Східний». Загинули 30 людей, пораненння отримали 128, серед загиблих і поранених були діти.

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Історія

Хроники независимости. Была ли Тузла репетицией аннексии Крыма?

Опубліковано

від

Від

До 2003 года о существовании острова Тузла не знали даже многие украинцы. В 2003 году о Тузле узнал весь мир.

Тогда, в 2003-м году, Тузла стала первым тревожным звонком будущей агрессии России против Украины. Несмотря на то, что в 2003-м уровень напряжения и угрозы был запредельно высоким, россиян заставили отступить. Украина продемонстрировала готовность дать силовой отпор в ответ на любые посягательства на ее территорию.

Это был первый острый приграничный конфликт между Украиной и РФ, едва не переросший в боевые действия. Президент Леонид Кучма экстренно прервал свой визит в Латинскую Америку, прилетел в Крым и приказал военным открывать огонь на поражение, если Россия не остановит строительство дамбы. В считанные часы Украина высадила на Тузле сотни бойцов специальных подразделений, перебросила в Керченский пролив дополнительные корабли и самолеты, а также начала боевые учения на материке.

LB.ua вспоминает ключевые моменты битвы за Тузлу, которую Украина выиграла. Спустя 11 лет Россия оккупировала Крым, но история на этом не закончена. У неё точно будет продолжение…

lb.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють