Зв'яжіться з нами

Історія

Європа повинна пам’ятати: вояки УНР у 1920 році рятували її від комунізму

Опубліковано

від

Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич кладе вінок на могилу генерала армії УНР Марка Безручка

Варшава – Світові потрібно нагадувати про те, що українці не вперше затримують російський імеріалізм, який рветься в Європу, переконані українські громадські діячі в Польщі. Напередодні Дня Незалежності України вони закликали українство всього світу згадати про вояків Української Народної Республіки, які майже 100 років тому допомогли Польщі встояти перед навалою більшовиків. Тим самим, сказано у зверненні, українська армія захистила Європу від загрози, що насувалася з Москви. Автори звернення вважають, що між подіями 1920 року та сучасною війною на сході України можна провести чіткі паралелі.

У ці серпневі дні майже 100 років тому вирішувалася доля Польщі та, можливо, і решти Європи. Більшовики заявляли, що на Захід вони підуть «через труп білої Польщі», а Перша кінна армія, якою командував Семен Будьонний збиралася «помити чоботи» у французьких ріках Сена і Марна.

Та в серпні 1920 року дорогу на Європу, яка пролягала через Польщу, будьоннівцям перегородила 6-а стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням на той час полковника, запорожця Марка Безручка. Його заступником був одесит Всеволод Змієнко. Українці спільно з поляками героїчно захищали місто Замость.

Як твердять історики, саме після поразки в цьому місті Будьонний перестав бути «молотом, який постійно пробивав фронт Польського війська», розповідає український історик із Польщі Роман Дрозд.

«Події 1920 року – це велика заслуга Польського війська, але також військ Української Народної Республіки. Якби не вони, а історики тут згодні, то хтозна чи комунізм зупинився б, чи не дійшов би до Іспанії, а хтозна, чи не пішов би далі», – вважає історик.

Тоді, крім українців, мало хто був готовий підставити плече щойно відновленій польській державі, говорить відомий у Польщі громадський діяч Кшиштоф Становський.

Він зазначає: «Разом із польською армією, внаслідок укладеної в квітні 1920 року політичної та військової угоди між Польщею та УНР, у цій війні воювали солдати польські й українські. Українські солдати, за винятком невеликої групи добровольців зі США та поодиноких осіб з інших держав, а також французьких військових радників, були єдиними вояками, які реально протиставилися радянській навалі».

Становський щороку в серпні відвідує могили воїнів УНР, які є на кладовищі в його рідному Любліні. Комуністична влада ці поховання вважала могилами своїх ворогів, тож тоді на могили петлюрівців приходили нишком.

Чому про події 1920-го потрібно нагадувати саме тепер?

Український активіст Юрій Рейт вважає порятунок численних могил воїнів УНР, які є на території Польщі, справою свого життя. Рейт розповів Радіо Свобода, що вперше потрапив на український військовий цвинтар у Варшаві 16-річним хлопцем, але вже тоді могили були сильно понищені.

За словами Рейта, як тільки на територію Польщі в 1944-1945 роках прийшла радянська армія, комуністи почали руйнувати цвинтарі, де поховані воїни УНР. Скажімо, у Варшаві з 300 могил збереглися тільки 107. Та й ті, за словами діяча, не в найкращому стані.

«Я думаю, що перед нами є три роки, – каже Юрій Рейт. – Ці місця постоять ще 10-15 років, їхній технічний стан не найкращий, і я ставлю питання: коли мої онуки прийдуть, чи ті хрести будуть стояти? Сьогодні питання є до керівників української держави і до керівників польської держави: що можемо зробити, щоб зберегти ці могили на наступні 100-200 років, тому що пам’ять про тих людей повинна залишитися».

Рейт зазначає, що пам’ять про петлюрівців похованих у польській землі, треба плекати не тільки українцям і полякам, але й тим народам, яких вони вберегли від комунізму. Діяч пояснює, чому він та його соратники написали звернення, присвячене подіям майже 100-річної давнини.

«Ми вирішили, що перше завдання – це відновити пам’ять у поляків, і пригадати полякам, що разом з ними в «Чуді над Віслою» брали участь 14 тисяч українських воїнів. Це воїни, які боролися в польсько-більшовицькій війні», – наголошує Юрій Рейт.

На думку Кшиштофа Становського, події 1920 року правильніше було б називати не польсько-більшовицькою війною, а війною поляків та українців проти більшовизму. Становський вважає, що про польсько-український військовий союз 1920 року особливо важливо нагадувати тепер – у час, коли українців і поляків намагаються розсварити. На його думку, можна провести певні паралелі між подіями 100-річної давнини та сучасністю.

«Надзвичайно важливо, щоб ми, поляки, пам’ятали про те, що в ті найскладніші хвилини разом воювали польські та українські солдати. Це нагадує ті складні моменти, які були під час Майдану чи Помаранчевої революції, коли тисячі поляків співчували, підтримували Україну, а пізніше, коли почалася окупація Криму та війна на Донбасі, поляки старалися надати допомогу як утікачам, так і тим, котрі дбають, аби Україна втримала свої кордони», – зазначив Рейт.

У свою чергу історик Роман Дрозд каже, що про події 1920-го потрібно нагадувати сучасним європейцям, адже вони є попередженням щодо можливого розвитку ситуації на континенті.

«Треба сказати, що як тоді українці хотіли зупинити російський чи радянський імперіалізм, так і зараз таку подію маємо. Ну і треба сказати, що тоді Україна союзників не мала, бо Польща була союзником до певного моменту, так зараз світ повинен пам’ятати і вчитися з історії тодішніх подій, що справді може до того дійти, що Росія хотітиме відвоювати свою імперію», – вважає історик.

Ініціатори варшавської відозви до українців світу вважають, що вже тепер треба розпочати підготовку до відзначень 100-річчя Варшавської битви. На їхню думку, українців, які в 1920 році брали участь у переможній війні з більшовиками, потрібно вшанувати на найвищому рівні в Україні і Польщі, а також розповісти про них світові. Ініціативу підтримав голова Світового конгресу українців Євген Чолій.

radiosvoboda.org

Реклама
Коментарі

Історія

«Зелені чоловічки» в Болгарії

Опубліковано

від

Від

В українських ЗМІ часто можна почути думку «експертів» , або звичайних громадян, про ніби то  унікальний досвід України, що першою в світі стала об’єктом гібридної війни. Насправді, це не так.

Ті методи воєнної агресії, які тепер прийнято називати гібридними, використовуються  військовими та спецслужбами  вже багато сторічь.

Наш ворог Росія, має чи не найбільший досвід такої агресії. Досліджуючи військову історію Росії, можна побачити, що ті методи гібридної війни, які вона використовувала для захоплення Криму та частини Донбасу,  Радянський Союз використовував вже давно.

«Октябрь 1949 года… Болгарский порт Варна… Под покровом ночи с борта советского морского круизного лайнера “Россия” сходят несколько сотен пассажиров с огромным и чемоданами в руках и… растворяются в темноте.»  – так починається розповідь про операцію військ МДБ (міністерства державної безпеки) в столиці комуністичної Болгарії. Яка була опублікована в російському журналі «Братишка» ( випуск серпень 2007)* під назвою «БОЛГАРСКАЯ ОСЕНЬ 1949-го….».

В статті розповідаєтеся про підготовку та участь зведеного підрозділу дивізії внутрішніх військ ім. Дзержинського, в операцій по  утриманню влади прорадянським урядом Болгарії.

Автор приводить архівний витяг з формуляру 2-го мотострілецького полку дивізії Дзержинського:

«С 18 октября 1949 г. по 14 января 1950 г. личный состав полка в количестве 668 чел. солдат, сержантов и офицеров под командованием комполка И.И. Каменева находился в командировке по выполнению правительственного задания».

Це були саме ті радянські солдати, які під виглядом «мирних туристів» прибули в Болгарію на круїзному кораблі «Россия».

Круїзний корабель «Россия»

Дивізія імені Дзержинського доволі відоме в Росії військове з’єднання.  Ця частина стала одним з перших бойових підрозділів ВЧК (всероссийской чрезвычайной комиссии),  прородича МДБ/КДБ.

Ця дивізія створювалась для внутрішньої боротьби в молодій країні рад. В її функції входила охорона радянського керівництва та боротьба з контрреволюцією. В наш час ОДОН – «отдельная дивизия особого назначения им. Дзержинского»  продовжила своє існування у складі Федеральної служби військ Національної гвардії Росії. Де виконує ті ж самі функції – готується до подавлення «кольорових революцій».

 

«Відрядження»  в Болгарію почалось в жовтні 1949 року.

«Весь личный состав, отобранный для выполнения спецзадания, следовало переодеть в гражданскую одежду и подстричь под полубокс. Также последовал довольно странный для военного человека запрет на обращение по воинским званиям: солдаты и сержанты должны называть друг друга только по имени, офицеры общались между собой по имени и отчеству, а к старшим по званию только так — “товарищ Иванов” или “товарищ Петров”.
Под занавес Каменев объявил, что полк переводится на казарменное положение»

На підготовку до проведення операції відводилось лише два дні, щоправда тогочасні офіцери, на відміну від їх наступників на Донбасі, приділяли конспірації більше уваги:

“На следующий день произвести тщательный медицинский осмотр всего личного состава, в том числе и офицеров. Обратить особое внимание на наличие татуировок и наколок. Лиц, имеющих таковые, а также малорослых и слабого телосложения без объяснения причин в командировку не привлекать”.

Зведений загін чисельністю 668 чоловік, з метою маскування,  був переодягнений в цивільний одяг:

«НАУТРО всех отобранных для спецзадания людей начали повзводно направлять на вещевой склад. Там слегка шокированным солдатам было приказано сменить военную форму на гражданскую одежду. Оказалось, что её доставили те самые вчерашние фуры.
Офицерам и солдатам предлагался великолепный гардероб: шикарные костюмы, сорочки, галстуки, кожаные полуботинки, двубортные демисезонные пальто, шляпы с широкими полями, а также галстуки, заколки, запонки, носки и качественное нижнее бельё. Вся одежда была нескольких фасонов и расцветок. Выглядела добротно и даже элегантно. Однако на всех предметах, судя по всему в целях конспирации, отсутствовали бирки, ярлыки и другие признаки страны или фабрики-изготовителя».

Військовослужбовці отримали зброю, яку перевозили з собою під виглядом туристичних валіз. Далі залізничним транспортом доїхали до Одеси, з якої круїзним лайнером «Россия» вирушили в напрямку болгарського го міста Варна. Зведений загін дивізії Дзержинського очолив полковник І. І Каменєв:

полковник І. І Каменєв

В липні 1949 в Болгарії помер прорадянський лідер країни Георгий Димитров. Це стало каталізатором для активізації опозиції, яку підтримувала значна частина населення.  Побоюючись не втримати владу, болгарські комуністи звернулись за допомогою до Москви.

По прибуттю в дружню соціалістичну країну, військовослужбовцям було офіційно повідомлено

«На следующий день полковник И.И. Каменев собрал офицеров на совещание. Он объявил, что дзержинцы прибыли сюда по просьбе правительства Болгарии для оказания помощи в обеспечении государственной и общественной безопасности во время судебного процесса над Трайчо Костовым и членами его группировки».

Крім підрозділу дивізії Дзержинського,  до операції також залучались зведені батальйони київського та мінського оперативних полків внутрішніх військ МДБ.

Радянські військові та співробітники спецслужб, виконували завдання з охорони важливих об’єктів  та керівництва комуністичної партії Болгарії:

«ПЕРВОСТЕПЕННОЕ значение уделялось охране тюрьмы, в которой содержались государственные преступники. Каждый вечер советский караул менял болгарских охранников и нес службу до утра, занимая оборону в нижнем полуподвальном этаже. На подоконники ставили пулемёты — на случай отражения вооружённого нападения на тюрьму, если сторонники оппозиции на это пойдут»,  «По вечерам на улицы города выходили парные патрули. Плотность нарядов рассчитывалась так, чтобы при чрезвычайных обстоятельствах перекрёстным огнём из автоматического оружия можно было простреливать весь центр города.
Оружие размещали скрытно под пальто, на укороченном ремне, под правой рукой, стволом вниз. Рожковые магазины пристёгивали к автоматам, а дисковые, чтобы не оттопыривали пальто, носили на груди, закрепив специальным шнурком вокруг шеи. Однажды у одного из бойцов выпал на тротуар плохо привязанный диск, едва не спровоцировав ненужный эксцесс.
При патрулировании требовалось избегать всяческих контактов с прохожими. В целях конспирации воинам иногда выдавали небольшую сумму болгарских денег, чтобы приобретать газеты и делать вид, что внимательно их читают.
Под усиленную охрану были также взяты правительственные дачи и, прежде всего особняк нового генсека Вылко Червенкова. В зарослях вокруг дач скрытно разместили огневые точки, пулемётные гнёзда и даже позиции миномётчиков. А внутри дома партийного лидера и главы государства находился постоянный пост из нескольких часовых. Об этом знал лишь только один болгарский офицер из правительственной охраны».

Проводячи аналогію з подіями в Україні, можна пригадати приклад переодягнених у форму спецпідрозділу МСВ Беркут російських військових, що охороняли Раду міністрів Криму, та приміщення урядового кварталу в Києві (за непідтвердженою інформацією). Та привести подібний приклад  з «Болгарської операції»:

«Ещё одним особо охраняемым объектом являлось здание ЦК БКП. Каждый вечер крытые автомобили доставляли сюда большую группу вооружённых “гражданских лиц”, которые занимали посты на всех этажах — от подвала до чердака. В некоторых кабинетах они устраивали огневые точки: бойцы расчётов ставили пулемёты на пол, а сами, в готовности мгновенно открыть огонь из окон, устраивались в креслах и бодрствовали до рассвета».

 

 

Закінчилась операція в січні 1950, тобто майже через рік. Її деталі не відомі навіть після майже  семи десятиліть. Опублікована в російському виданні стаття  розповідає про участь як мінімум трьох зведених загонів військ МДБ. Це приблизно 1500 військових які майже рік знаходились на території суверенної держави (не рахуючи інші військові підрозділи та співробітників спецслужб)…..

Найбільш цікава могла б бути інформація про діяльність радянських спецслужб в Болгарії в цей період, та способи якими вони знищили болгарську опозицію. Але дізнаємося про це ми не скоро.

В цілому аналізуючи статтю, можна побачити, що ті методи гібридної війни використовуються дуже давно –змінились лиш технології.

 

Автор: MARINER

mil.in.ua

Продовжити читання

Історія

Сьогодні 74-та річниця визволення Києва від нацистських окупантів

Опубліковано

від

Від

Битва за Київ у листопаді 1943 року тривала 10 днів

Сьогодні, 6 листопада, відзначається 74-та річниця визволення Києва від нацистських окупантів.

Радянські підручники називають ці події Київською наступальною операцією. Загалом битва за Київ тривала 10 днів – з 3-го до 13 листопада 1943 року і була складовою частиною Битви за Дніпро – однієї з наймасштабніших і найкровопролитніших воєнних операцій у світовій історії.

У ній було задіяно до чотирьох мільйонів людей з обох сторін, а втрати складали до понад двох мільйонів осіб.

Під час визволення Києва радянські війська зазнали величезних втрат, адже за негласним наказом Сталіна столицю України треба було взяти до чергової річниці Жовтневої революції.

Як відомо, найзапекліші бої точилися за Букринський плацдарм, який, на противагу Лютізькому не був успішним.

Ніч з 5 на 6 листопада стала вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги) у місто прорвалися перші танки. До четвертої ранку опір противника в місті було зламано. По обіді до Києва увійшли основні частини радянської армії.

Місто було зруйновано і майже порожнє. В центрі – самі обгорілі руїни (відступаючи, гітлерівці підпалювали все, що могли), серед яких де-не-де можна було побачити окремих виснажених, деморалізованих киян.

Більше мешканців зустрічалося на Подолі, Шулявці, Деміївці. Всього в місті на цей час нараховувалося близько 100 тисяч мешканців, тобто лише десята частина довоєнного населення.

Силами військовополонених нацисти намагалися в останні місяці своєї влади замести сліди масових убивств у Бабиному яру та в районах розташування концтаборів. Але приховати ці злочини було неможливо.

Гітлерівська окупація Києва тривала 778 днів – з 19 вересня 1941-го до 6 листопада 1943 року.

glavcom.ua

Продовжити читання

Історія

Титул «Бога війни» артилерія здобула ще в XVI–XVII століттях, чому дуже посприяли й запорозьки козаки

Опубліковано

від

Від

Козацька артилерія була однією з небагатьох родів військ, що мала постійні форми організації та фінансування як під час війни, так і в мирний час.

Вона сформувалася в окрему організаційну структуру в перші роки визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Найславетнішою сторінкою в її історії стала облога Збаража влітку 1649 року. За свідченнями сучасників, українська артилерія налічувала 144 гармати. Козацькі гармати систематично обстрілювали польський табір. Як згадували очевидці, одне ядро вбивало часом по 10 солдатів.

Завдяки нищівному вогню всі спроби прориву поляків було відбито. Як відомо, наслідком битви стала Зборівська мирна угода.

Артилерія збройних сил державних формувань України в 1917–1921 роках успадкувала організацію, озброєння й тактику бойових дій російської армії. Цьому сприяли такі обставини: по-перше, українізовані гарматні бригади, полки та дивізіони Центральної Ради створювалися на базі гарматних частин російської армії; по-друге, на службу в українське військо прийшли та очолили органи управління артилерії, гарматні частини десятки фахових генералів і сотні старших офіцерів із російської армії. Серед перших українізованих артилерійських частин були три гарматні бригади 1-го Українського корпусу генерала Павла Скоропадського. Однак українізовані гарматні полки та бригади в умовах розпаду російської армії виявилися неспроможними зберігати боєздатність, причиною чого була також надмірна політизація війська, особливо більшовицька агітація.

На другому етапі творення власного війська формувалися невеликі підрозділи — батареї й дивізіони, що закладали основу української артилерії армії УНР. Організацію та озброєння армійської артилерії армії Української держави було підпорядковано безпосередньо головному інспекторові артилерії генералу Сергію Дельвігу. До її складу входили дві бригади армійської артилерії та окремий протиповітряний гарматний полк.

Під час воєнних операцій 1918–1919 років українську артилерію, попри її нечисленність, завдяки маневруванню силами успішно застосовували в оборонних боях.

Інф. «НА»

 

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють