Зв'яжіться з нами

АТО

Як наші бійці взяли в напівкільце ворожий опорник

Опубліковано

від

Тепер підлеглі молодшого лейтенанта Артема, зайнявши панівні висоти, бачать російських окупантів як на долоні

Нову позицію на ділянці оборони Мар’їнка — Славне підрозділ однієї з українських механізованих бригад зайняв зовсім недавно. Тим самим наші бійці суттєво поліпшили своє тактичне розташування. Вони обладнали свою нову лінію оборони на панівних висотах, відтак отримали можливість не тільки контролювати всі підходи до ворожого опорного пункту, але й вести по ньому фланговий перехресний вогонь

Тішить і те, що російські окупанти, схоже, не очікували, що тепер їхній укріплений опорник, що складається з трьох вогневих точок і майже 100 метрів траншей повного профілю, опинився у щільному напівкільці.

Як розповів командир роти молодший лейтенант Артем, підготовку до облаштування нових позицій особовий склад підрозділу здійснював майже впродовж усього терміну ротації, тобто близько шести місяців. Розпочали роботи ще глибокої осені. Спочатку, провівши розвідку місцевості, виявили точки, де розташувалися загарбники, їхні сили й засоби. Потім розмінували підходи до місця обладнання позицій, після чого приступили до виконання інженерних робіт.

Проводити роботи треба було так, щоб це не помітив ворог. Із огляду на те, що противник був особливо пильний у нічний час, працювали в ранкові й післяобідні години: як доводив досвід, саме в цей час доби увага бойовиків притупляється. І дійсно, нашим бійцям вдалося перехитрити окупантів і таємно підготувати позиції.

На цьому шляху найбільш трудомістким завданням була доставка до місця обладнання позицій будматеріалів та мішків із піском. Бійці їх тягали буквально на собі, непомітно долаючи відстань у 800 метрів за 40–50 хвилин. А з урахуванням того, що роботи тривали переважно взимку і всі були одягнені по-зимовому та ще й у бронежилетах зі зброєю за спиною, на кожного припадало 50–70 кілограмів вантажу.

Окопи і бліндажі копали вручну. Восени, коли дощило, земля перетворювалася на суцільну багнюку, коли ж ударяли морози, ставала твердою, як граніт, і її доводилося довбати кирками й ломами.

Але зусилля особового складу роти не були марними. До початку травня позиція в інженерному відношенні була повністю готова. Туди перенесли штатне озброєння, засоби зв’язку, розгорнули спостережні пости. Серед нововведень щодо обладнання маскувальних споруд можна відзначити спеціальні металеві сітки заввишки до двох метрів. Їх було встановлено у місцях пересування особового складу, і зробили це досить грамотно. Річ у тім, що навесні їх обвили молоді рослини і таким чином закрили огляд з боку противника. А оскільки маршрути пересування українських солдатів регулярно обстрілювали ворожі снайпери, це стало важливим чинником задля збереження життя наших військових.

Переваги цієї позиції особливо усвідомлюєш, коли в бінокль спостерігаєш за переднім краєм ворога. Все видно як на долоні. Три укріплені вогневі точки знаходяться практично на одній лінії на відстані 25–30 метрів одна від одної. Амбразури великі, мабуть, розраховані на стрільбу не тільки з великокаліберних кулеметів, а й з гранатометів. Згори видно кілька накатів колод і потужні бетонні плити. Вогневі точки з’єднані між собою ходами сполучення. Їх глибина достатня для того, щоб можна було пересуватися приховано. Утім наші спостерігачі засікли, як противник заходить на свій ВОП, як туди підвозять боєкомплект, коли відбувається ротація особового складу.

Розвідники, які таємно підібралися до траншей окупантів, повідомили, що на одному з мішків із піском, укладеному вздовж бруствера ворожого окопу, було написано: «Минусинский зелентрест № 6»… Це свідчить про те, що для підтримки боєздатності окупаційних військ із Росії доводиться доставляти не лише танки і снаряди, а й дещо інше…

— Реакція російських окупантів після того, як вони зрозуміли, що ми стали набагато ближче до них, ніж вони думали, була передбачуваною. Вони пішли в атаку, намагаючись у такий спосіб нас налякати, — говорить командир роти. — Але ми заздалегідь передбачили цей варіант, тому на їхньому шляху підготували декілька сюрпризів. Отже, після невдалих спроб вибити нас із нових позицій кавалерійським наскоком ворог перейшов до своєї традиційної тактики — обстрілу з мінометів і артилерії.

Але й за таких обставин наші військовослужбовці не бажали бути хлопчиками для биття. Розуміючи, що противник своїми діями створює реальну загрозу життю і здоров’ю особового складу, командир отримав згоду на відкриття вогню у відповідь, у тому числі й засобами «старшого начальника». За вказаними координатами було завдано удару, в результаті чого мінометну батарею окупантів та одну з довготривалих вогневих точок нейтралізували.

Зараз ворог спантеличений, бо не знає точної системи розташування вогневих точок українського підрозділу. Відтак російські окупанти не розуміють, куди стріляти, і ведуть обстріли хаотично. Такий розвиток подій став для наших бійців очікуваним, і у відповідь на це вони б’ють по бойовиках лише із запасних та хибних вогневих позицій.

А поки що підлеглі молодшого лейтенанта Артема несуть службу на позиції в посиленому режимі, уважно спостерігаючи за діями противника. Вільні від чергування бійці зміцнюють захисні споруди, поглиблюють окопи, покращують побутові умови.

— У порівнянні з зимою і ранньою весною зараз стало відчутно легше, — каже старший солдат Володимир. —Тут не можна було топити піч, щоб не викрити свої позиції, тому ми по черзі ходили грітися на КСП роти. Зараз же навіть уночі більш-менш тепло. Із харчуванням проблем не виникає, продукти й воду підвозять регулярно. Готуємо самі, і всі завжди нагодовані. А завдяки нашому досвідченому городнику солдату «Степаничу» у нас тепер до столу завжди свіжа зелень: цибуля, кріп, морква. Поруч із бліндажем він іще примудрився скопати й удобрити землю, сформував кілька грядок і засіяв їх насінням. Потрібно бачити, з якою турботою та увагою «Степанич» обробляє свій міні-город.

Але найголовніше — те, що особовий склад роти, зайнявши цю вигідну позицію, чітко дав зрозуміти ворогу, що спокійного життя для нього тут не буде. Українські воїни не дозволять!

Олександр КІНДСФАТЕР, «Народна армія»

na.mil.gov.ua

Реклама

Зараз обговорюють