Зв'яжіться з нами

Історія

Вибухи артскладів: як Київ вступив у добу техногенних катастроф

Опубліковано

від

100 років тому – 6 червня 1918-го – Київ пережив першу в своїй історії техногенну катастрофу. На жаль, не останню.

Вранці 6 червня 1918 року Дмитро Донцов, директор Українського телеграфного агентства (УТА), пройшов до свого службового кабінету на Хрещатику, 25. Мав невідкладні справи. Але попрацювати не вийшло.

“Шиби в бюрі з вікон, що виходили на Хрещатик, все вилетіли, – занотував у щоденнику. – Мене і секретарів мало не збило з ніг, коли ми, підбігши до вікон, глянули вділ на вулицю, усіяну товченим шклом. Тут і там лежали, мабуть, збиті з ніг повітрям люди”.

Пішоходи на Хрещатику падали не через вітер – їх кидала на тротуар потужна вибухова хвиля.

“Було з 15 сильних детонацій”, – уточнив директор УТА.

Шибки повилітали також в Університеті св. Володимира. Заняття припинилися. Студенти й викладачі вибігли на вулицю.

“Баби на базарі почали говорити, що до Києва підступають більшовики, – свідчив репортер газети “Вісник політики, літератури і життя”. – Крамниці почали закриватися. Рух трамваїв припинився”.

Місто охопила паніка. “З деякими панями була гістерика”, – згадував Донцов.

Ліворуч – будинок по Хрещатику, 25, де знаходилося Українське телеграфне агентство. Саме з його вікон Д. Донцов спостерігав за наслідками вибухів на Звіринці. Фото 1918 року.

Згодом з’ясувалося: запалали артилерійські склади на Печерську, в Звіринецькому укріпленні. А там – понад 2 мільйони снарядів!

“Наче землетрус”

Перший вибух стався після 10-ї години ранку.

Газетяр описував: “Почувся такий страшний вибух, від якого не тільки околиці Звіринця, але й далеко поза ними все затрусилося, неначе від землетрусу. З вікон посипалися шибки, з будинків – штукатурка, цегла, а в деяких будинках позривалися й двері”.

Перелякані мешканці Звіринця повибігали з своїх хат.

Хтось ховався по підвалах, але більшість тікали.

“Через тини й паркани, рови й перелази, чужі двори, сади й подвір’я бігли люде, сами не знали, куди, – продовжував згаданий репортер. – Люде, коні, вози, трамваї – все змішувалося в одну купу. На вулицях падали зомлілі жінки. Були випадки смерті від розриву серця”.

У цей час почувся другий вибух. Відтак третій, четвертий.

“Повстало пекло”

Трагедію спричинила пожежа в одному з приміщень артилерійського складу.

Щойно показався дим, зателефонували до керівництва Палацового району Києва. Звідти прибула пожежна команда.

Також подзвонили до Інструкторської школи старшин (нині Військовий ліцей імені І. Богуна). Начальник школи полковник Олексій Максимов оперативно надіслав курсантів, які оточили місце пожежі.

 

Так виглядав Звіринець до руйнівних вибухів 1918 року – хати, садочки. Ніщо не віщувало біди.
Вони, а також пожежники тяжко постраждали від чергового вибуху, надзвичайно сильного. Їх перевезли до шпиталю.

Тим часом “червоний півень” співав уже на весь Звіринець.

“Повстало просто пекло, – згадував очевидець, – з одного боку рвались ракети, з другого – знаряддя, загорівся порох”.

Чорний дим пожежі затулив небо – серед білого дня помітно потемнішало.

Деякі мешканці Звіринця вирішили, що настав кінець світу. Вони впали на коліна й відчайдушно хрестилися.

Гасити полум’я з’їхалися пожежні команди з усього Києва. Приборкати вогонь виявилося неможливим.

Військо оточило небезпечну територію.

“Вибухи продовжувалися, – свідчив киянин. – Знаряди літали, розривалися в повітрі й обсипали скалками та шрапнельними кулями все, що було навкруги. Сила вибухів була така велика, що на місці нещастя будинки валилися один за одним”.

Звіринець повністю згорів. Не залишилося жодного цілого будинку.
Понад мільйон карбованців

Коли перший переляк минув, почалася мобілізація київських медиків – санітарів, працівників Червоного Хреста – для допомоги жертвам вибухів.

О 13-й годині на місце події прибув гетьман Павло Скоропадський. Масштаби трагедії вразили його.

Свої почуття керманич описав у листі до прем’єр-міністра Федора Лизогуба: “Коли я виїхав на місце катастрофи, я глибоко був схвильований тим видовищем нещастя”. І додав: “Тисячі людей без хат і майже зістались на вулиці”.
Доручив главі уряду асигнувати півмільйона карбованців на негайну допомогу потерпілим. Також наказав утворити “комітет під моїм головуванням для допомоги населенню, яке потерпіло від вибуху”.

До складу комітету увійшли начальник штабу (тобто канцелярії) гетьмана і три міністри – фінансів, праці, а також народного здоров’я та опіки.

Скоропадський попросив залучити до співпраці з комітетом благодійників та “відкрити збір жертв у різних частинах м. Києва і по всій Україні на користь потерпівших”.

Протягом шести тижнів – станом на 23 липня 1918 року – вдалося подвоїти надану державою суму: комітет зібрав понад 615 тисяч карбованців.
Одноденний заробіток

Київська міська дума не була осторонь – утворила свій комітет допомоги жертвам катастрофи.

До його складу увійшли представники громадських організацій – Військово-промислового комітету, Ліги захисту дітей, Спілки лікарів, Ради присяжних адвокатів та багатьох інших.

На заклик думського комітету свій одноденний заробіток відрахували на допомогу постраждалим урядовці, робітники фабрик і працівники торгово-промислових підприємств.Інструкторська школа старшин неподалік теперішньої площі Лесі Українки. Нині – Військовий ліцей імені І. Богуна

Комітет також збирав пожертви в театрах.

Кілька кінооператорів встигли зняти вибухи. Один з них – німецький військовий – здійснив повітряні зйомки з аероплану.

Їхні фільми демонстрували в київських кінотеатрах. Щоправда, назви стрічок не вирізнялися оригінальністю: “Катастрофа в Києві”, “Катастрофа на Звіринці”, “Київська катастрофа”.

Виручка від квитків пішла на допомогу постраждалим.
Кількість постраждалих

За попередніми підрахунками, загинуло близько 200 людей.

Більше 1000 госпіталізували в тяжкому стані. Для прийому поранених у шпиталях влаштували 1500 ліжок.

Чимало киян постраждали від осколків віконного скла або куль – вони лікувалися самостійно й за допомогою не зверталися.Від Троїцького (Йонівського) монастиря, за свідченням Д. Дорошенка, залишилася тільки недобудована дзвіниця. А решта будови і монастир знищені 6 червня майже цілком

Точного числа жертв не знаємо й досі.

Понад 900 будинків були повністю знищені. Безпритульними опинилися 10 000 людей.

В Інструкторській школі старшин і на території сучасного стадіону “Олімпійський” розгорнули для вимушених безхатченків притулки та пункти харчування – видавали хліб, гарячу страву, консерви.

Також пункти харчування відкрили на Печерському базарі, у Видубицькому монастирі, Печерській лаврі, Контрактовому будинку. Там щодня одержували їжу кілька тисяч людей.
“Причини встановити не вдалося”

Загиблих ховали 11 червня. В жалобній церемонії, крім величезної кількості пересічних киян, взяли також участь гетьман, члени уряду, деякі посли іноземних держав, представники німецької та австро-угорської армій, які дислокувалися в Україні.

“О пів до четвертої бачив згори, з мого бюра, – занотував Дмитро Донцов, – як Хрещатиком ішла процесія з жертвами вибуху на Звіринці кілька днів тому. Труни, музика військова, наша міліція, німці. Грали похоронний марш”.

Слідство в справі катастрофи вели українські військові, прокуратура, державна варта і представники німецького командування.

“Причини вибуху, не зважаючи на серйозні розслідування, встановити не вдалося”, – писав у спогадах гетьман Скоропадський.

Офіційна версія, за його словами, полягала в самозайманні ракет, що зберігалися неподалік партії снарядів. Останні розірвалися – детонація спричинила наступні вибухи.Видубецький монастир частково постраждав від вибухів. У ньому відкрили один з пунктів харчування постраждалих

Неофіційна версія: “справа рук більшовиків”. Гетьман схилявся саме до неї.

Це справді був теракт.

За тиждень, 14 червня, на Подолі сталася величезна пожежа – і знову з невідомої причини. Місце загоряння – також біля складу (цього разу – дров’яного). Склад запалав, вогонь перекинувся на сусідні будинки.

Якби вітер не вгамувався, Поділ згорів би дощенту.

Без притулку залишилися, як і на Звіринці, близько 10 000 людей.

Хто винен?

Щодо виконавців підпалів, Скоропадський, схоже, трохи помилився.

Річ у тім, що за два місяці після Звіринця “з невідомої причини” вибухнув склад патронів у Одесі – за тим самим “київським” сценарієм.

Тогочасний міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко аргументовано пише у спогадах: одеським терактом керували французькі дипломати в Кишиневі та італійські в Ясах.Гетьман Скоропадський підозрював в організації вибухів “більшовиків”

Це випливає з таємного донесення офіцера генерального штабу австро-угорської армії до Відня від 23 вересня 1918 року за № 33152.

Країни Антанти вороже ставилися до Української Держави гетьмана Скоропадського. Підтримували російських шовіністів – денікінців.

“Громадська думка [була] твердо переконана, – свідчить Дорошенко, – що одеський вибух, так само як і київський, це діло рук антантських агентів та прихильників”.

За першою техногенною катастрофою в Києві стояли, швидше за все, адепти “єдіной і нєдєлімой Росії”.

bbc

Реклама
Коментарі

Історія

Французькі генерали розстрілювали земляків за опір окупантам

Опубліковано

від

Від

Париж був окупований нацистами 14 червня 1940 року, через місяць після того, як німецький вермахт увійшов на територію Франції. Через вісім днів Франція підписала акт про припинення воєнних дій проти Німеччини. Вона втрачала контроль над 60% своєї території, флот, повністю роззброювалась і зобов’язувалась утримувати німецькі та італійські окупаційні війська.

5 червня 1940 pоку почався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. Становище Франції ускладнилось вступом у війну на боці Німеччини Італії та необхідністю відкриття фронту в Альпах. Але наступ, розпочатий італійською армією від Монблану до Середземного моря, провалився. Хоча італійська армія у 6 разів чисельно переважала французьку.

10 червня уряд втік із столиці, оголосивши Париж “відкритим містом”. Командувач столичним гарнізоном генерал Денц отримав наказ розстрілювати кожного, хто чинитиме опір німцям.

Вранці 14 червня німці без бою вступили в Париж. Маршал Петен, зайнявши 17 червня пост глави уряду, запросив у Гітлера перемир’я. У південній Франції владу було передано маріонетковому уряду Петена. Економіка країни контролювалась німецьким урядом. Капітулянтська політика уряду викликала всенародне обурення. Генерал Шарль де Голль проводив у Лондоні переговори про військову співпрацю з Англією.

18 червня він звернувся по радіо до французьких військових, котрі перебували за межами метрополії, із закликом об’єднатися для боротьби за визволення Франції. З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 тис. промислових підприємств. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів.

У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції.

25 серпня 1944 року після більш ніж чотирьох років нацистської окупації французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Опір німців був невеликий і командувач німецького гарнізону генерал Дітріх фон Хольтіц, котрий проігнорував наказ Адольфа Гітлера спалити Париж дотла, підписав у полудень формальний акт про капітуляцію. 26 серпня війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях.

gazeta.ua

Продовжити читання

Історія

Чотири роки тому українські війська визволили від проросійських окупантів Маріуполь

Опубліковано

від

Від

Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був (та й залишається) ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.

Маріуполь – це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство – концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України.

Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича. Особливо проросійські сили активізувалися після так званого приєднання Криму до Росії.

Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар. 9 травня, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС – Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. До того ж, терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі.

Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег. Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу – Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних Сил України та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов».

Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби надати можливість містянам проголосувати разом з іншими українцями на президентських виборах, але згодом, після аналізу наявних сил і засобів, відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня.

У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону «Азов», 2 роти спецбатальйону «Дніпро», 2 роти Національної гвардії та спецназ МВС. Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів, повідомляє Укрінформ.

Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГ. Штурм розпочався о 5-й ранку. У ході зачистки Маріуполя від проросійських найманців було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Відтоді, завдяки зусиллям українських військових та самих маріупольців, місто живе хоч і напруженим, але мирним життям, залишаючись вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015 року. У той день терористи з артилерії обстріляли блокпости Збройних Сил України та житловий мікрорайон «Східний». Загинули 30 людей, пораненння отримали 128, серед загиблих і поранених були діти.

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Історія

Хроники независимости. Была ли Тузла репетицией аннексии Крыма?

Опубліковано

від

Від

До 2003 года о существовании острова Тузла не знали даже многие украинцы. В 2003 году о Тузле узнал весь мир.

Тогда, в 2003-м году, Тузла стала первым тревожным звонком будущей агрессии России против Украины. Несмотря на то, что в 2003-м уровень напряжения и угрозы был запредельно высоким, россиян заставили отступить. Украина продемонстрировала готовность дать силовой отпор в ответ на любые посягательства на ее территорию.

Это был первый острый приграничный конфликт между Украиной и РФ, едва не переросший в боевые действия. Президент Леонид Кучма экстренно прервал свой визит в Латинскую Америку, прилетел в Крым и приказал военным открывать огонь на поражение, если Россия не остановит строительство дамбы. В считанные часы Украина высадила на Тузле сотни бойцов специальных подразделений, перебросила в Керченский пролив дополнительные корабли и самолеты, а также начала боевые учения на материке.

LB.ua вспоминает ключевые моменты битвы за Тузлу, которую Украина выиграла. Спустя 11 лет Россия оккупировала Крым, но история на этом не закончена. У неё точно будет продолжение…

lb.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють