Зв'яжіться з нами

Історія

Війна на опорному пункті очима сержанта Чупи

Опубліковано

від

Отак всігда, не “пацани, ви хто?”, не “хто у вас старший?”. А “хто тут Чупік?” Знають, шо тут живе одморозок, який за любий кіпіш, кромє голодовки. Я так скоро звьоздну болєзнь зловлю.

– Чупа!
– Га?
– До нас снайпера заїхали.
– Які?
– ССО походу.
– Як вгадав?
– Каски модні, купа чумаданів з допобладнанням, ружжа в чохлах.
– Дк може то правачі?
– Нє, не правачі. Правосєки дуже чисті і в новесеньком камуфлі. А ці – в такому ж затасканому, як і ми.
– Ніх#я собі ти развєдчік.

Через 3-4 години до нас у двері постукав їхній вождь.
– А хто тут Чупік?
Отак всігда, не “пацани ви хто?”, не “хто у вас старший?”. А “хто тут Чупік”. Знають, шо тут живе одморозок, який за любий кіпіш, кромє голодовки. Я так скоро звьоздну болєзнь зловлю.
Інколи я уявляю собі це так:
Я сиджу за столом і нажмакую свого кота Боніфація, відкриваються двері і починає награвати мотивчик “Хрещений батько”.
І я гостю кажу: ти просиш дозволу на відстріл сєпарів, але ти просиш без уваженія.
Але музика не грає. І два тижні назад Боніфацій замерз насмерть, собаки розірвали його тіло і я закопав його трупик. Біля дороги. Так і не зробивши хреста.

– Привєт.
Каже він.
– Здоров був.
– Ми тут поработать приїхали. БРка є і всі діла.
– Та всьо равно мені на ту БРку. Но то шо є – добре. Менше гємору. Якщо когось з вас зах#ярять.
Я починаю по-дебільному реготати, і мій співрозмовник пару раз хіхікає. Свій чувак, дебільний гумор розуміє.
– Шо у вас є?,- питаю його.
– та почті всьо. А які тут дистанції?
– Нуу ееее. Дивись прейскурант: *Витягую карту* отута – пастаянно дебіл лазить. Мєлькає 5 секунд. 1300. Тут – іногда. 600. Тут пару раз на день – 1100. І так далі.

Я механічно називаю, де вони рухаються, скільки часу їх видно, як часто з’являються.

Через кілька днів вони прийшли на опорнік. Показую: ходять отут. Отут просвєт у вєтках. Тут і лови. Побачиш як буде йти справа наліво, зліва направо зловить не встигнеш.

Сидів і курив. Згадував, де сєпари бачать нас як ми йдем. Отам мєлькаєм 3 сєкунди. В’#бе канєшно. Но шось пока телята.
Не той вже сєпар пішов. Ох не той. Бувало забараниш придурка і всьо… Приїде танк чи беха і давай п#здов давать. Чи ПТУРи по бойнічках літають, АГСи сиплять, міномьоти. А зараз – х#й. Убив одного, через тиждень другого – ніх#я. Даже вже на провокації не ведуцця. Постріляв по них – х#й в отвєт шворкнуть. Оце зара снайпєра ше одного й#бнуть і всьо. Опять бігати начнуть. Опять скучно. То шо й#бнуть не сомнівався. Толкові тіпи. Вже бачились і не раз.

А раньше… Раньше було луччє. В 18 часов як стемніє, анал карнавал як начнецця… І до 00. Поки не набридне. Толку нема, стрільби дох#я. Весело. Потом появилась дашка з начніком, ми навчились вночі на вспишечки стрілять і всьо. Желаючих вий#буватись не стало. Ото бехами чи чим повеселіше.

Раньше було лучче.

Почулось два постріли. Бах. Потім бах.

– Ну шо?
– Готов.
– За#бісь.

Пішов і зарядив КПВТ. Навів на точку де жмур лежав. Жду. Зара тянути начнуть. Х#й пападу. З КПВТ ше не стріляв особо. А КПВТшнік в одпуску. Но страху нажену…

Палив в оптіку. Через 10 минут набридло.

Сів і куру. Підійшов снайпер:
– Слухай, а чо кіпіша нема? Ні мєдічки? Ні стрільби? Ніх#я.
– А вони ше і не знають шо його #банули.
– Як так?
– А отак. Піди по нашій тропінці. Стань десь і кури. І засікай скільки часу пройде коли когось зустрінеш.
– Нє, ну вистрєл був.
– І шо? Тут кожні 15 минут хтось стріляє. Всім пох#й. Поки в подвіррі стрілять не начнуть, ніхто нать з хати не вилізе.
– Панятно.

Щоб зекономити час поп#зділи за ружжа, оптіки. Я троха випитував про всякі поправки. Та інші речі.
– Блін. Ти тут по району дах#я знаєш. Чого сам з ружжа не стріляєш?
– Чесно? Настрєла нема і боюсь промазать. Стидно аж. Да, з часом всьо буде дуже гут і навчуся, і сєпар заклює, но боюсь промазать. А так – вам інфу передам а ви вже вєрняком спрацюєте.
– Дк учись. Вон полігон який!
– Я знаю. Но психологічно страшно. Хз даже чого.

Пройшла майже година. Оживилась радєйка.
– Чупік іди додому.
– Дооообрееее, мааам.
Я розрядив кпвт. На прощання глянув в оптику і побачив, як три козломордих шустро підняли жмура і поволокли в окопи.

Я плюнув собі під ноги. Ось чого я, сука, не стріляю. Бо вєчно не везе. Кожен, сука, день ходив з ружжом і пас в одном місці тіпа. Через тиждень перестав. Один день не взяв ружжо. Тіпуля виліз і начав копать.
Сууууукааааааааа. Поки на-хату-з-хати, поки вмостився і накрутив барабанчик – тільки голову побачив, що плавно спускалася.
Сукааааааааааа.

Опять два тижні з ружжом в обнімку. Ніх#я. Уїхав на день в місто – цілий день те падло там рило.

І таких випадків купа.
Може, до бабки сходить? Одшепче?!

Війна на опорному пункті очима сержанта Чупи 01

На фото: мучєнія в пристрілці ПКМН з Арчером.

Автор: І.Яблонський

censor.net.ua

Зараз обговорюють