Зв'яжіться з нами

АТО

В зоне АТО возле позиций военных найден беспилотник боевиков со взрывчаткой

Опубліковано

від

В пятницу, 6 апреля, на Донбассе возле позиций сил АТО обнаружены остатки самодельного беспилотного летательного аппарата боевиков, начиненного взрывчаткой, сообщает пресс-центр штаба АТО.

«Согласно данным оценки местности и положения летательного аппарата установлено, что БЛА двигался в направлении населенного пункта Верхнеторецкое, но к счастью упал в поле. Заряд пластического взрывчатого вещества, который составлял не менее одного килограмма не сдетонировал», – сказано в сообщении.

Беспилотный летательный аппарат произведен кустарным способом. Очевидно, чтобы избежать возможности его идентификации, отмечают в штабе.

Беспилотник собран на основе полипропиленовой трубы, где находилась капсула с боевым веществом и электродетонатором, приводимым в действие в результате столкновения БЛА с объектом. По предварительным оценкам специалистов штаба АТО, летательный аппарат был запрограммирован на поражение цели предварительно введенными координатами и выполнял полет в автоматическом режиме.

Сейчас летательный аппарат готовят к передаче работникам Национальной полиции для проведения расследования. Как правило, в подобных случаях открывается уголовное дело по статье Уголовного кодекса 258 «Террористический акт».

inforesist

Реклама
Коментарі

АТО

Авдіївська промзона: п’ята весна війни

Опубліковано

від

Від

Десантно-штурмовий підрозділ закріпившись на «промці» не дає ворогові шансів посунути наші позиції

На в’їзді в промзону, що на околиці фронтової Авдіївки, стоїть меморіал на спомин про героїв, які полягли, захищаючи цей зранений клаптик української землі. Флагштоки з прапорами бригад і підрозділів, які тут тримали оборону, нагадують про силу духу та вірність обов’язку українських захисників

У підрозділі десантників, що наразі виконує тут бойові завдання, нас привітно зустрічає жінка у військовому однострої.

— Лейтенант Олена Джемула, — відрекомендувалась вона й міцно, зовсім не по-жіночому потиснула руку. Ця вродлива та життєрадісна жінка вже понад півтора року виконує обов’язки заступника командира десантно-штурмового батальйону з морально-психологічного забезпечення. Сімнадцять років тому вона розпочала свою службу в Житомирській аеромобільній бригаді на посаді радіотелефоніста артилерійського підрозділу. 2015-го Олені присвоїли офіцерське звання й призначили її психологом батальйону (свого часу вона закінчила Кам’янець-Подільський педуніверситет). Ця жінка щодня серед бійців на передових позиціях. Вона знає їхні потреби й проблеми, своїм запалом та енергією підтримує побратимів. Чого це їй коштує, знає тільки вона: серце крається, адже вдома на неї чекають двоє синочків восьми й тринадцяти років.

— Як ви із цим справляєтеся? — цікавлюсь в Олени Володимирівни.

Вона відповіла з теплотою в голосі:

— Чоловік дає хлопцям раду, вони вже дорослі в мене.

Короткий інструктаж про порядок безпечного руху до однієї з позицій на промзоні, й Олена Володимирівна веде нас. Пробираємося серед руїн, що зберігають у собі сотні тисяч смертоносних осколків. Колись робочі виробничі приміщення вже давно вщент зруйновано. Через численні артилерійські й танкові обстріли цих українських позицій тут немає жодного квадратного метра вцілілої землі, а від руїн віє небезпекою та холодом…

Ідемо слід у слід, уважно дивлячись собі під ноги. Хвилин за двадцять дістаємося до рогу чергової напівзруйнованої будівлі, на знак провідниці зупиняємося.

— Тут прискорюємось і швидко перебігаємо, відстань не ближче як десять метрів, ділянку прострілюють снайпери, — коротко інструктує вона нас. — Далі заскакуємо он у ті ворота.

Відчуваю металеві нотки в її голосі, від жінки не залишилось і сліду: нами керував уже бойовий офіцер із досвідом. Вона впевнена та спокійна.— Від цієї позиції до ворога менше як сто метрів. Прислухавшись, можна почути голоси й звуки, що лунають із ворожих позицій, — приєднався до нашої розмови старший лейтенант Максим С., випускник військової академії 2016 року, а нині командир бойової роти.

Раптом у нашому напрямку вдарив великокаліберний кулемет, трохи правіше згодом до нього долучився автоматичний гранатомет. Промзоною промчало відлуння від вибухів і свисту куль.

Тут, на посту, чергують бійці роти. Один із них — Андрій Миколайович, міцної статури сивочолий десантник. Доповівши про обстановку, він продовжує терпляче й пильно спостерігати за укріпленнями ворога. Андрій — із Житомира, боєць досвідчений, за першою мобілізацією воював у підрозділі спеціального призначення. Звільнившись, згодом знову повернувся на війну, цього разу в десант. Молодшим товаришам бойовий досвід ветерана вкрай необхідний і цінний.

— Помітили ваш рух, от і вдарили, добре що неприцільно. А ще чомусь у бік наших сусідів, — притишеним голосом говорить він, — може, для профілактики.За словами ротного, противник змінюється кожні десять днів, поводиться дуже акуратно й занадто професійно, як для вчорашніх шахтарів або металургів. Нічого зайвого в радіоефірі: лише короткі команди або умовні закодовані фрази. Таке враження, що тут відбувається тренування професійних бійців противника, — резюмує ротний.

— Ми теж маємо певний досвід і знаємо, що ворог нас слухає. Саме тому користуємося телефонним провідним зв’язком, тож старенький «тапик» (ТА-57) забезпечує конфіденційність. Є в нас і сучасні радіостанції, котрі ворог не може прослухати. Але й там нічого зайвого не кажемо, — розповідає ротний.

Систему укріплень і сполучень між нашими опорниками постійно удосконалюють та укріпляють. В окопах через кілька метрів обладнано укриття в кілька накатів, аби бійці під час обстрілу могли швидко зайняти безпечне місце.

Звертаю увагу на іншого бійця-десантника, який здійснював спостереження. Ніяковіючи, він відрекомендувався:

— Старший солдат Андрій К., кулеметник.Він іще зовсім молодий, але вже півтора року в підрозділі. Андрій підписав контракт, коли йому виповнилося вісімнадцять.

— Наступного дня, як мені виповнилось вісімнадцять, — одразу у військкомат. Це вже моя друга ротація на Донбас, — скромно ділиться з нами юнак.

— Молодий, але кулеметник із нього вийшов вправний, — долучається до розмови старшина роти старший сержант Євген П., дивлячись на Андрія.
Служити на цьому опорнику особливо складно: ворог близько й постійно спостерігає за десантниками, вивчає час зміни, розпорядок, поведінку бійців.

— Якось помітили, що хвилин за десять до зміни починався обстріл саме тієї території, де рухалися бійці. Довелося вносити корективи, — пригадує ротний. — А ще дошкуляють безпілотники. Ось нещодавно нарахували одночасно в небі кілька БпЛА, котрі досить точно коректували вогонь мінометів і гранатометів ворога. Але й ми маємо їм чим відповісти. Ворог провокаційно обстрілює наші позиції, намагаючись виявити нові вогневі точки й оцінити їхню небезпеку для себе. Дуже нахабно діють ворожі снайпери, постійно дошкуляють.

Борці за «рускій мір» не полишають спроб вибити наших бійців із промзони, але на заваді їм — наші десантники. Вони непоступливі й уміють тримати ворога «в тонусі».

Сергій ЖМУРКО, «Народна армія»

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

АТО

Герои АТО: Почему взводный получил позывной «Лопата»

Опубліковано

від

Від

С командиром взвода прапорщиком Сергеем мы познакомились на позиции у населенного пункта Опытное, недалеко от донецкого аэропорта. Большое количество воронок от мин и снарядов различных калибров наглядно свидетельствовало о том, что боевики на этом участке обороны активно используют запрещенные виды вооружений. По словам сопровождавшего нас военнослужащего Андрея, российские наемники ежедневно простреливают из крупнокалиберных пулеметов и пушек БМП-2 сухую посадку, по которой нам приходилось идти пригнувшись.

Подчиненные командира взвода прапорщика Сергея дружно и тщательно занимались обустройством позиции. Носили бревна, укрепляли перекрытия блиндажей, углубляли окопы.

Участок обороны, которую держит подразделение Сергея, находится в опасном месте – вблизи лесополосы, за которой на расстоянии менее 400 метров расположен опорник боевиков. Чуть дальше виднеется разрушенный терминал донецкого аэропорта.

– Отличный командир и прекрасный человек, – представил его командир роты лейтенант Иван. – Умеет работать с людьми, в подразделении имеет неоспоримый авторитет и уважение.

Для прапорщика Сергея точкой отсчета в боевой биографии стал август 2014 года, когда он добровольцем ушел на фронт в составе 42-го батальона территориальной обороны, сформированного в тогда еще Кировограде. Участвовал в освобождении Краматорска, Дебальцева, Майорска, Зайцевого.

– Тогда мы вместе с подразделениями 93-й и 30-й бригад продвигались вперед, освобождая один населенный пункт за другим. Казалось, еще немного – и выйдем к границе с Россией, – вспоминает Сергей. – Но тут начались жестокие обстрелы с территории РФ. По нам стали бить гаубицы, танки, реактивные установки залпового огня «Град».

Как вспоминает Сергей, сложность была в том, что сплошной линии обороны тогда не было, поэтому приходилось противостоять не только регулярным частям российской армии, но и сепаратистским бандам, которые передвигались по нашим тылам. К тому времени подразделения на 90% были укомплектованы мобилизованными военнослужащими. Половина из них не имели даже опыта срочной службы, поэтому приходилось учиться на собственных ошибках и прислушиваться к старшим товарищам. В связи с этим ему запомнился такой эпизод:

– Наше подразделение зашло в Углегорск. Командир поставил задачу окопаться и оборудовать блиндаж. Все были уставшие и решили отложить это дело на следующий день, поэтому разместились на ночлег в сарае. Начался обстрел, вероятно, кто-то из местных передал наши координаты на другую сторону. Снаряды ложились довольно точно. Но мы как-то спокойно к этому отнеслись. Тут неожиданно вбегает наш командир Николай. За шкурку всех нас из того сарая повыбрасывал. Перешли в подвал, про себя матеря командира за то, что не дал нам поспать. Вдруг слышим, как земля рядом вздрогнула, только в подвале с потолка штукатурка посыпалась. Когда через несколько часов выбрались на поверхность, на месте сарая, в котором мы спали, увидели две огромные воронки от 152-мм снарядов. С тех пор первое, что делаю, когда захожу на новую позицию, даю команду обустроить укрытия и закапываться глубже в землю. Это самый эффективный способ обезопасить себя на войне, ничего нового пока не придумали.

В конце 2015 года подчиненные Сергея держали оборону в Марьинке, и там случилась подобная история.

– Заняли мы позицию в доме, прочном на вид, каменном, – вспоминает он прошлые события. – Но я приказал ребятам укрепить старый блиндаж и всех переселил туда. И что вы думаете, только мы закончили переносить вещи из дома, как туда залетает 120-мм мина. Все разбило вдребезги. Мне тогда бойцы позывной дали «Лопата».

В 2016-м прапорщик Сергей подписал контракт, и его назначили на должность командира взвода. За три года войны он прошел путь от солдата-гранатометчика, командира отделения до командира взвода. Сергей гордится своими ребятами и радуется, что удалось избежать потерь, сохранить побратимам жизни и здоровье.

Александр Киндсфатер, «Народна армія»
sprotyv.info

Продовжити читання

АТО

Памятник офицеру 93-й бригады Мирославу Мысле, погибшему на Донбассе, открыли в Киеве. ВИДЕО+ФОТОрепортаж

Опубліковано

від

Від

В Киеве, по адресу улица Смоленская, 17, вблизи станции метро “Шулявская”, 21 апреля открыли памятник погибшему на Донбассе командиру механизированного взвода 93-й бригады младшему лейтенанту Мирославу Мысле.

Мирослав Мысла – доброволец “Карпатської Січі”, украинский офицер, преподаватель истории по образованию, погиб 2 октября 2016 года в боевом столкновении с российскими террористами вблизи села Крымское на Луганщине. В том бою было ликвидировано не менее 4 путинских наемников.

censor.net.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють