Зв'яжіться з нами

Історія

Унікальна мапа України: актуальна і через 100 років

Опубліковано

від

Мапа України, яку було видано у Відні у 1919-му або в 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

Прага – У чеській столиці в рамках виставки про історію української, російської та білоруської імміграції в міжвоєнній Чехословаччині виставлена унікальна мапа України, видана майже 100 років тому, на якій зображені визвольні змагання українців та їхні зусилля, спрямовані на збереження державності в добу Української Народної Республіки. Чеські фахівці кажуть, що тодішні спроби України втримати незалежну державу не мали успіху через брак підтримки з боку провідних західних держав і радять нині Україні не забувати про цей історичний урок.

Виставка під назвою «Досвід вигнання: Долі емігрантів з території колишньої Російської імперії в міжвоєнній Чехословаччині» працює в Літньому павільйоні «Hvězda» (Зірка), що на околиці Праги в мальовничому парку.

Павільйон Hvězda» (Зірка), околиця Праги

Фото: Павільйон Hvězda» (Зірка), околиця Праги

Ідея виставки – показати життя емігрантів із України, Росії та Білорусі, які приїхали до Чехословаччини в міжвоєнний період після відновлення нею свої державності в 1918 році.

Тоді та еміграція була переважно політичною – зазнали невдачі українські визвольні змагання 1917–1921 років, не встояла також і Білоруська Народна Республіка, зазнали поразки від більшовиків представники російського білого руху…

Чехословаччина тоді була демократичною державою і президент Томаш Масарик дав прихисток політемігрантам. Життя цих трьох діаспор було повноцінним: клуби, культурні та наукові установи, мистецтво, спорт… Усього з колишніх теренів Російської імперії виїхало до Європи два мільйони людей, рятуючись від переслідувань з боку більшовиків, а також втікаючи від воєн.

«Молода чехословацька держава на початку 1920-х років допомагала іммігрантам з колишньої Російської імперії, не дивлячись на їхню національність. Чехословацька держава також навала підтримку освітнім закладам цих діаспор. Українська імміграція була дуже сильною в Чехословаччині і деякі інституції переїхали сюди з Відня – скажімо, Український вільний університет», – зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода куратор виставки Якуб Гаузер.

«Україна була у вогні»

На виставці представлена унікальна й дуже рідкісна мапа України, на якій показані спроби українців вберегти державність періоду УНР і апетити різних сусідів щодо розшматування українських земель.

«На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні. І цей іронічний заголовок «Світовий мир на Україні!» свідчить, що, можливо, в багатьох країнах Європи після завершення Першої світової війни вже було спокійно, але не в Україні. Це дуже контрастувало з Чехословаччиною, яка вже на той час розбудовувала свої молоду державу. А, на жаль, Україна була у вогні, а Українська держава мала лише короткочасне існування», – розповідає Гаузер.

В нижній частині карти є напис: «Світовий мир на Україні!» – він справді виглядає, як зауважує Гаузер, дещо іронічно, адже до миру далеко – як у тих історичних реаліях століття тому, так і на самій мапі.

На Україну з півночі зазіхають більшовики, зі сходу – білогвардійці. Вгорі мапи – полум’я вогню.

«На карті бачимо, як проти України воюють більшовики, а також білогвардійці під царським прапором. Цікаво, що більшовики та білогвардійці хоч і воювали між собою, але й ті, й інші воювали проти України – ось в якій важкій ситуації Україна тоді була!» – пояснює Гаузер.

На карті видно, що на українські землі зазіхають також і сусіди із заходу та південного заходу.

«Це, звичайно, не класична (топографічна) карта. Це також і політичний плакат. В той час виготовлення такого типу карт чи плакатів було дуже поширеним. Тому там такі трохи перебільшені фігури російських, румунських, польських вояків», – каже куратор виставки Якуб Гаузер.

Історія самої мапи

Мапа видана у Відні майже сто років тому – вочевидь, або у 1919-му, або у 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художником є «Verte» і малював він її у Відні, бо поруч із його підписом є і напис «Wien» в нижньому правому куточку. А автором мапи – себто, автором ідеї, є, як написано на карті, Г. Гасенко. Цей примірник мапи зберігається у Слов’янській бібліотеці у Празі.

В інтернеті можна дізнатися, що людина з таким іменем – Юрій (Георгій) Гасенко – була політичним та культурним діячем доби УНР. Гасенко був особистим ад’ютантом Симона Петлюри, був членом делегації Української Центральної Ради на мирних переговорах у Бресті.

Гасенко був також послом із особливих доручень при Міністерстві закордонних справ УНР, а також виконував різні дипломатичні доручення в Австрії, Німеччині, Італії, Швейцарії та інших країнах. Звідси, вочевидь, і знання і розуміння зовнішньополітичної ситуації довкола України в ті важкі для неї часи.

Гасенко працював у посольстві УНР в Румунії, а також жив у Чехословаччині та Німеччини, а потім перебрався до Франції, де помер на початку 1930-х років.

«Карта показує трагічну історію України тієї доби. І вона також ніби промовляє до наших часів. Через різні імперіалістичні прагнення інших країн Україна не змогла втримати незалежну державу», – каже Гаузер.

Сучасне звучання

Карта також має досить і сучасний відгук, адже Україна протистоїть російській агресії на сході ось вже понад три роки. Майже три з половиною роки минуло від окупації Криму Кремлем.

Фото: На карті Крим чітко вказаний як територія України

Є сили й політики і в країнах-західних сусідах України, які виношують плани повернення під свій контроль українських земель або лунають вимоги щодо надання автономії територіям, де живуть етнічні громади, споріднені з сусідніми з Україною країнами.

«Звичайно, дуже важко порівнювати ситуацію, яка існувала 100 років тому, з нинішньою. Наприклад, відносини між Україною та Польщею в ті часи були набагато складнішими, аніж зараз. Але якщо говорити про нинішню російську агресію проти України, то в деяких аспектах історія справді повторюється», – каже Гаузер.

А професор Колумбійського університету (США) Їржі Пехе зазначає, що ключовим фактором того, що Україні не вдалося утримати державність 100 років тому були відсутність підтримки з боку провідних західних держав.

«Підтримка західних держав є ключовою. На відміну від націй, які входили до Австро-Угорської імперії і мали певну автономію, Україна цього не мала в Російській імперії і була менш готова до державності в ті часи», – каже професор.

І хоча серед причин поразки українських визвольних змагань 100 років тому називають також брак єдності серед українців або сильних акцент на лівих соціальних вимогах при меншій увазі до потреб збереження самої державності, а також брак потужної армії в часи УНР, однак професор Пехе наголошує саме на зовнішньому факторі як надзвичайно важливому чиннику.

Фото: Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

«Уроки історичної давнини, – а вони актуальні й нині! – якщо країна хоче мати успіх і мати незалежність, вона повинна збудувати міцні союзи з ключовими світовими потугами, а також і з сусідами. Бо якщо країна не матиме підтримки з боку потужних союзників, тоді її незалежність може постати перед загрозою» – наголошує Пехе.

Професор також додає: «Нині Україна в іншій ситуації, аніж 100 років тому, бо, незважаючи на російський тиск, Україна має підтримку Західної Європи, підтримку ЄС, і, на мою думку, ця підтримка повинна бути ще сильнішою, щоб нинішня України не мала такої долі, як Україна 1917-1919 років».

radiosvoboda.org / Ростислав Хотин

Реклама
Коментарі

Історія

Бій російського МРК «Міраж» з теплоходом «Лотос-1» під час війни з Грузією 2008 року

Опубліковано

від

Від

10 серпня 2008 року росіяни заявили про гучну перемогу над ВМС Грузії в «першому у ХХІ столітті, морському бою російського флоту».

Російський «журналіст» Аркадій Мамонтов навіть мультик зробив про цю знаменну подію. А газета ЗС РФ «Красная звєзда» опублікувала пафосну статтю: «…корабли форсированным ходом накручивали на винты мили…, полтонны летящей с умопомрачающей скоростью взрывчатки (це про ракети)», ну і в такому дусі.

У продуктах російської пропаганди цей епохальний бій виглядав приблизно таким чином: 10 серпня 2008 року загін бойових кораблів ЧФ РФ у складі 2 ВДК («Кунніков» і «Саратов»), МПК «Суздалєц», МРК «Міраж» увійшли у територіальне море Грузії (дослівно – Абхазії).

Була оголошена 50-км зона безпеки (маючи на увазі, що у цій зоні росіяни застосовуватимуть зброю на ураження).На дистанції 38 км виявили п’ять швидкохідних морських цілей, класифікували їх, як ракетні катери ВМС Грузії, які виходять в атаку для нанесення удару ракетами Exocet.

Після попереджувального залпу ВДК «Куніков» з РСЗВ А-215 «Град-М» та попереджувального пуску однієї ракети «Оса», застосували зброю на ураження – 2 ПКР «Малахіт» та більше десяти ЗКР «Оса». У результаті бою були потоплені озброєний сейнер «Гантиади» та гідрографічний катер DHK-82 типу «Ярославець». Російські кораблі пошкоджень не зазнали.

Така була версія пропагандистів Росії. Що ж, насправді, трапилося 10 серпня 2008 року у Чорному морі біля берегів Грузії?

Плутана і суперечлива інформація (брехня завжди непослідовна) під товстим шаром пропаганди, все ж таки, дозволяють зробити деякі висновки. Тим більше, що російські офіцери іноді ділилися інформацією з офіцерами ВМС України.

Отже.

У той день в територіальних водах Грузії поблизу Абхазії діяв загін бойових кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації під командуванням контр-адмірала Міняйла С.І. Росіяни, дійсно, виявили декілька цілей, які вони прийняли за групову. Але виявили не на 50 км, а кілометрів так за 30 (м’яко кажучи прозівали).

На ГКП кораблів і на ФКП флагмана почалася суматоха та плутанина (за традиціями ЧФ РФ, на кожному кораблі, було по начальнику для підтримки штанів командирів кораблів у бойових умовах). Крики начальників наклалися на загальний бардак «організації» ГКП.

У результаті в очах росіян тихохідні катерки (парадний хід не більше 10 вузлів) стали швидкісними, а, якщо швидкісними, то, звичайно, РАКЕТНИМИ (а хто ж, крім ракетних катерів, має велику швидкість?).

Російськими командирами був зроблений помилковий висновок, що на них виходять в атаку грузинські бойові катери, при чому російські кораблі знаходяться в зоні їх ураження. Звідти й причина паніки і подальших алогічних дій росіян по застосуванню зброї.

За 25-30 хвилин «бою» росіяни випустити «Гради», зенітно-керовані ракети та здійснити пуски двох протикорабельних ракет П-120 «Малахіт». Після такого «феєрверку» усі п’ять грузинських катерів повинні були затонути.

Ukrainian Military Pages 10.08.2008 російська ЗКР кудись полетіла, куди – невідомо досі

Але…

З початку росіяни неофіційно повідомляли, що в результаті «бою» потоплені ракетні катери «Діоскурія» та «Тбілісі».

Потім, коли ці катери в Поті знищив російський спецназ, почали говорити про потоплення в ході бою озброєного сейнера «Гантіаді» та гідрографічного катера DHK-82.

Ukrainian Military Pages Катер типу «Ярославець». Саме до цього типу відноситься гідрографічний катер DHK-82

Проте озброєний сейнер «Гантіаді», який ржавів на причалі в Поті, так і залишився ржавіти на тому ж місці після «влучення» в нього «полтонны летящей с умопомрачающей скоростью взрывчатки»

Ukrainian Military Pages Озброєний сейнер «Гантіаді» продовжує ржавіти на причалі в Поті

Вже після війни стало відомо, що жоден грузинський катер не був потоплений у морі. Усі втрачені катери ВМС Грузії були знищені в порту Поті російськими наземними підрозділами.

А от протикорабельні ракети «Малахіт» все ж таки знайшли свою ціль. Нею виявився теплохід «Lotos-1» під прапором Молдови та з російським екіпажем.

У той день «Lotos-1» знаходився в 30 милях на північний захід від порту Поті в 25 милях від узбережжя Абхазії. Він перевозив 1 475 тонн пшениці з Єйська в Поті. Екіпаж теплоходу 11 чоловік. Були сприятливі погодні умови: світлий час доби, відомість – повна, інших суден поблизу не було.

Ukrainian Military Pages

З «Lotos-1» чули вибухи трохи попереду лівого траверзу. Разом з тим, ніяких повідомлень про 50-км зону вони не чули. І раптом щось вибухнуло у повітрі з лівого борту за 50-100 метрів від судна. На палубу посипалися уламки протикорабельної ракети.

На щастя ніхто з людей не постраждав, судно практично не отримало ушкоджень. Але відразу з ходового містка «Lotos-1» почали на міжнародному 16 каналі кричати по радіо, що знаходяться під обстрілом.

Ukrainian Military Pages Деталі ракети на палубі теплоходу «Lotos-1»

Перший відповів грузинський диспетчер з “Кулеві-трафік”, аж потім на зв’язок вийшов ВДК «Куніков» і дав команду повернути на зворотний курс (135 градусів), а потім з ВДК знову скомандували змінити курс і лягти на 270 градусів (фактично знов у зворотний бік).

Такі суперечливі команди свідчать, що на флагманському кораблі загону росіян – ВДК «Кунікові» надводна обстановка фактично не велася, а рекомендації щодо зміни курсу на «Lotos-1» давалися без розрахунків, на «випукле військово-морське око».

Ukrainian Military Pages

Мабуть у такий саме спосіб вони і виявили ракетно-катерну ударну групу ВМС Грузії, а потім, застосовуючи той самий метод нанесли ураження «ударному угрупованню противника».

До речі, грузини тільки з Інтернету узнали, що в морі потопили їх бойові кораблі. Жоден з кораблів та катерів ВМС, або Берегової охорони Грузії не був знищений у морі. Потім підтвердилося, що всі кораблі, що були заявлені росіянами, як знищені в морі, знаходилися в порту Поті.

Кого саме знищили росіяни в том «бою» досі достеменно невідомо (крім пошкодження молдавського теплоходу), мабуть жертвами стали випадкові рибаки з тієї ж саме підконтрольній Росії Абхазії.

Ukrainian Military Pages

Цей випадок російсько-грузинської війни не єдиний в історії російського флоту.

Дещо подібне, але в меншому масштабі, трапилося 13 грудня 2015 року в Егейському морі, коли російський СКР «Смєтлівий» відкрив попереджувальний вогонь по турецькому риболовному судну.

А у 2016 році росіяни обстріляли корабель та літак ВМС України біля захоплених газових родовищ.

І ще раніше, у далекому 1904 році, трапився відомий «Гульський інцидент», коли на Даггер-банці в Північному морі російська друга Тихоокеанська ескадра «вступила в бій» з британськими риболовними суднами (російським морякам примарилися японські міноносці).

Унаслідок цього було потоплено одне та пошкоджено п’ять британських риболовних суден, загинуло 3 британських рибалки та багато було поранено. Понесли втрати і росіяни. Вони в метушні «бою» обстріляли свою майбутню легенду – крейсер «Аврора» та крейсер «Дмітрій Донской», крейсери були пошкоджені, загинув корабельний священик «Аврори». Британська преса того часу назвала російську ескадру «флотом божевільних» (“this fleet of lunatics”).

Отже, історія повторюється. У ХХ столітті росіяни «відбивали» торпедні атаки японських міноносців, а в ХХІ – ракетні атаки грузинських катерів. Почерк однаковий, з рисами божевілля – втрата обстановки, паніка, хаотичне застосування всіх видів зброї у «білий світ», не розбираючи куди.

Ukrainian Military Pages Ukrainian Military Pages

Висновок: російські моряки готові застосовувати зброю, навіть, коли обстановка не з’ясована, не зважаючи на небезпеку цивільному судноплавству, при чому, з причини своєї безграмотності та непрофесіоналізму, вони є небезпечними також і самі для себе.

 

ukrmilitary

Продовжити читання

Історія

«Зелені чоловічки» в Болгарії

Опубліковано

від

Від

В українських ЗМІ часто можна почути думку «експертів» , або звичайних громадян, про ніби то  унікальний досвід України, що першою в світі стала об’єктом гібридної війни. Насправді, це не так.

Ті методи воєнної агресії, які тепер прийнято називати гібридними, використовуються  військовими та спецслужбами  вже багато сторічь.

Наш ворог Росія, має чи не найбільший досвід такої агресії. Досліджуючи військову історію Росії, можна побачити, що ті методи гібридної війни, які вона використовувала для захоплення Криму та частини Донбасу,  Радянський Союз використовував вже давно.

«Октябрь 1949 года… Болгарский порт Варна… Под покровом ночи с борта советского морского круизного лайнера “Россия” сходят несколько сотен пассажиров с огромным и чемоданами в руках и… растворяются в темноте.»  – так починається розповідь про операцію військ МДБ (міністерства державної безпеки) в столиці комуністичної Болгарії. Яка була опублікована в російському журналі «Братишка» ( випуск серпень 2007)* під назвою «БОЛГАРСКАЯ ОСЕНЬ 1949-го….».

В статті розповідаєтеся про підготовку та участь зведеного підрозділу дивізії внутрішніх військ ім. Дзержинського, в операцій по  утриманню влади прорадянським урядом Болгарії.

Автор приводить архівний витяг з формуляру 2-го мотострілецького полку дивізії Дзержинського:

«С 18 октября 1949 г. по 14 января 1950 г. личный состав полка в количестве 668 чел. солдат, сержантов и офицеров под командованием комполка И.И. Каменева находился в командировке по выполнению правительственного задания».

Це були саме ті радянські солдати, які під виглядом «мирних туристів» прибули в Болгарію на круїзному кораблі «Россия».

Круїзний корабель «Россия»

Дивізія імені Дзержинського доволі відоме в Росії військове з’єднання.  Ця частина стала одним з перших бойових підрозділів ВЧК (всероссийской чрезвычайной комиссии),  прородича МДБ/КДБ.

Ця дивізія створювалась для внутрішньої боротьби в молодій країні рад. В її функції входила охорона радянського керівництва та боротьба з контрреволюцією. В наш час ОДОН – «отдельная дивизия особого назначения им. Дзержинского»  продовжила своє існування у складі Федеральної служби військ Національної гвардії Росії. Де виконує ті ж самі функції – готується до подавлення «кольорових революцій».

 

«Відрядження»  в Болгарію почалось в жовтні 1949 року.

«Весь личный состав, отобранный для выполнения спецзадания, следовало переодеть в гражданскую одежду и подстричь под полубокс. Также последовал довольно странный для военного человека запрет на обращение по воинским званиям: солдаты и сержанты должны называть друг друга только по имени, офицеры общались между собой по имени и отчеству, а к старшим по званию только так — “товарищ Иванов” или “товарищ Петров”.
Под занавес Каменев объявил, что полк переводится на казарменное положение»

На підготовку до проведення операції відводилось лише два дні, щоправда тогочасні офіцери, на відміну від їх наступників на Донбасі, приділяли конспірації більше уваги:

“На следующий день произвести тщательный медицинский осмотр всего личного состава, в том числе и офицеров. Обратить особое внимание на наличие татуировок и наколок. Лиц, имеющих таковые, а также малорослых и слабого телосложения без объяснения причин в командировку не привлекать”.

Зведений загін чисельністю 668 чоловік, з метою маскування,  був переодягнений в цивільний одяг:

«НАУТРО всех отобранных для спецзадания людей начали повзводно направлять на вещевой склад. Там слегка шокированным солдатам было приказано сменить военную форму на гражданскую одежду. Оказалось, что её доставили те самые вчерашние фуры.
Офицерам и солдатам предлагался великолепный гардероб: шикарные костюмы, сорочки, галстуки, кожаные полуботинки, двубортные демисезонные пальто, шляпы с широкими полями, а также галстуки, заколки, запонки, носки и качественное нижнее бельё. Вся одежда была нескольких фасонов и расцветок. Выглядела добротно и даже элегантно. Однако на всех предметах, судя по всему в целях конспирации, отсутствовали бирки, ярлыки и другие признаки страны или фабрики-изготовителя».

Військовослужбовці отримали зброю, яку перевозили з собою під виглядом туристичних валіз. Далі залізничним транспортом доїхали до Одеси, з якої круїзним лайнером «Россия» вирушили в напрямку болгарського го міста Варна. Зведений загін дивізії Дзержинського очолив полковник І. І Каменєв:

полковник І. І Каменєв

В липні 1949 в Болгарії помер прорадянський лідер країни Георгий Димитров. Це стало каталізатором для активізації опозиції, яку підтримувала значна частина населення.  Побоюючись не втримати владу, болгарські комуністи звернулись за допомогою до Москви.

По прибуттю в дружню соціалістичну країну, військовослужбовцям було офіційно повідомлено

«На следующий день полковник И.И. Каменев собрал офицеров на совещание. Он объявил, что дзержинцы прибыли сюда по просьбе правительства Болгарии для оказания помощи в обеспечении государственной и общественной безопасности во время судебного процесса над Трайчо Костовым и членами его группировки».

Крім підрозділу дивізії Дзержинського,  до операції також залучались зведені батальйони київського та мінського оперативних полків внутрішніх військ МДБ.

Радянські військові та співробітники спецслужб, виконували завдання з охорони важливих об’єктів  та керівництва комуністичної партії Болгарії:

«ПЕРВОСТЕПЕННОЕ значение уделялось охране тюрьмы, в которой содержались государственные преступники. Каждый вечер советский караул менял болгарских охранников и нес службу до утра, занимая оборону в нижнем полуподвальном этаже. На подоконники ставили пулемёты — на случай отражения вооружённого нападения на тюрьму, если сторонники оппозиции на это пойдут»,  «По вечерам на улицы города выходили парные патрули. Плотность нарядов рассчитывалась так, чтобы при чрезвычайных обстоятельствах перекрёстным огнём из автоматического оружия можно было простреливать весь центр города.
Оружие размещали скрытно под пальто, на укороченном ремне, под правой рукой, стволом вниз. Рожковые магазины пристёгивали к автоматам, а дисковые, чтобы не оттопыривали пальто, носили на груди, закрепив специальным шнурком вокруг шеи. Однажды у одного из бойцов выпал на тротуар плохо привязанный диск, едва не спровоцировав ненужный эксцесс.
При патрулировании требовалось избегать всяческих контактов с прохожими. В целях конспирации воинам иногда выдавали небольшую сумму болгарских денег, чтобы приобретать газеты и делать вид, что внимательно их читают.
Под усиленную охрану были также взяты правительственные дачи и, прежде всего особняк нового генсека Вылко Червенкова. В зарослях вокруг дач скрытно разместили огневые точки, пулемётные гнёзда и даже позиции миномётчиков. А внутри дома партийного лидера и главы государства находился постоянный пост из нескольких часовых. Об этом знал лишь только один болгарский офицер из правительственной охраны».

Проводячи аналогію з подіями в Україні, можна пригадати приклад переодягнених у форму спецпідрозділу МСВ Беркут російських військових, що охороняли Раду міністрів Криму, та приміщення урядового кварталу в Києві (за непідтвердженою інформацією). Та привести подібний приклад  з «Болгарської операції»:

«Ещё одним особо охраняемым объектом являлось здание ЦК БКП. Каждый вечер крытые автомобили доставляли сюда большую группу вооружённых “гражданских лиц”, которые занимали посты на всех этажах — от подвала до чердака. В некоторых кабинетах они устраивали огневые точки: бойцы расчётов ставили пулемёты на пол, а сами, в готовности мгновенно открыть огонь из окон, устраивались в креслах и бодрствовали до рассвета».

 

 

Закінчилась операція в січні 1950, тобто майже через рік. Її деталі не відомі навіть після майже  семи десятиліть. Опублікована в російському виданні стаття  розповідає про участь як мінімум трьох зведених загонів військ МДБ. Це приблизно 1500 військових які майже рік знаходились на території суверенної держави (не рахуючи інші військові підрозділи та співробітників спецслужб)…..

Найбільш цікава могла б бути інформація про діяльність радянських спецслужб в Болгарії в цей період, та способи якими вони знищили болгарську опозицію. Але дізнаємося про це ми не скоро.

В цілому аналізуючи статтю, можна побачити, що ті методи гібридної війни використовуються дуже давно –змінились лиш технології.

 

Автор: MARINER

mil.in.ua

Продовжити читання

Історія

Сьогодні 74-та річниця визволення Києва від нацистських окупантів

Опубліковано

від

Від

Битва за Київ у листопаді 1943 року тривала 10 днів

Сьогодні, 6 листопада, відзначається 74-та річниця визволення Києва від нацистських окупантів.

Радянські підручники називають ці події Київською наступальною операцією. Загалом битва за Київ тривала 10 днів – з 3-го до 13 листопада 1943 року і була складовою частиною Битви за Дніпро – однієї з наймасштабніших і найкровопролитніших воєнних операцій у світовій історії.

У ній було задіяно до чотирьох мільйонів людей з обох сторін, а втрати складали до понад двох мільйонів осіб.

Під час визволення Києва радянські війська зазнали величезних втрат, адже за негласним наказом Сталіна столицю України треба було взяти до чергової річниці Жовтневої революції.

Як відомо, найзапекліші бої точилися за Букринський плацдарм, який, на противагу Лютізькому не був успішним.

Ніч з 5 на 6 листопада стала вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги) у місто прорвалися перші танки. До четвертої ранку опір противника в місті було зламано. По обіді до Києва увійшли основні частини радянської армії.

Місто було зруйновано і майже порожнє. В центрі – самі обгорілі руїни (відступаючи, гітлерівці підпалювали все, що могли), серед яких де-не-де можна було побачити окремих виснажених, деморалізованих киян.

Більше мешканців зустрічалося на Подолі, Шулявці, Деміївці. Всього в місті на цей час нараховувалося близько 100 тисяч мешканців, тобто лише десята частина довоєнного населення.

Силами військовополонених нацисти намагалися в останні місяці своєї влади замести сліди масових убивств у Бабиному яру та в районах розташування концтаборів. Але приховати ці злочини було неможливо.

Гітлерівська окупація Києва тривала 778 днів – з 19 вересня 1941-го до 6 листопада 1943 року.

glavcom.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють