Зв'яжіться з нами

Історія

Унікальна мапа України: актуальна і через 100 років

Опубліковано

від

Мапа України, яку було видано у Відні у 1919-му або в 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

Прага – У чеській столиці в рамках виставки про історію української, російської та білоруської імміграції в міжвоєнній Чехословаччині виставлена унікальна мапа України, видана майже 100 років тому, на якій зображені визвольні змагання українців та їхні зусилля, спрямовані на збереження державності в добу Української Народної Республіки. Чеські фахівці кажуть, що тодішні спроби України втримати незалежну державу не мали успіху через брак підтримки з боку провідних західних держав і радять нині Україні не забувати про цей історичний урок.

Виставка під назвою «Досвід вигнання: Долі емігрантів з території колишньої Російської імперії в міжвоєнній Чехословаччині» працює в Літньому павільйоні «Hvězda» (Зірка), що на околиці Праги в мальовничому парку.

Павільйон Hvězda» (Зірка), околиця Праги

Фото: Павільйон Hvězda» (Зірка), околиця Праги

Ідея виставки – показати життя емігрантів із України, Росії та Білорусі, які приїхали до Чехословаччини в міжвоєнний період після відновлення нею свої державності в 1918 році.

Тоді та еміграція була переважно політичною – зазнали невдачі українські визвольні змагання 1917–1921 років, не встояла також і Білоруська Народна Республіка, зазнали поразки від більшовиків представники російського білого руху…

Чехословаччина тоді була демократичною державою і президент Томаш Масарик дав прихисток політемігрантам. Життя цих трьох діаспор було повноцінним: клуби, культурні та наукові установи, мистецтво, спорт… Усього з колишніх теренів Російської імперії виїхало до Європи два мільйони людей, рятуючись від переслідувань з боку більшовиків, а також втікаючи від воєн.

«Молода чехословацька держава на початку 1920-х років допомагала іммігрантам з колишньої Російської імперії, не дивлячись на їхню національність. Чехословацька держава також навала підтримку освітнім закладам цих діаспор. Українська імміграція була дуже сильною в Чехословаччині і деякі інституції переїхали сюди з Відня – скажімо, Український вільний університет», – зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода куратор виставки Якуб Гаузер.

«Україна була у вогні»

На виставці представлена унікальна й дуже рідкісна мапа України, на якій показані спроби українців вберегти державність періоду УНР і апетити різних сусідів щодо розшматування українських земель.

«На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні. І цей іронічний заголовок «Світовий мир на Україні!» свідчить, що, можливо, в багатьох країнах Європи після завершення Першої світової війни вже було спокійно, але не в Україні. Це дуже контрастувало з Чехословаччиною, яка вже на той час розбудовувала свої молоду державу. А, на жаль, Україна була у вогні, а Українська держава мала лише короткочасне існування», – розповідає Гаузер.

В нижній частині карти є напис: «Світовий мир на Україні!» – він справді виглядає, як зауважує Гаузер, дещо іронічно, адже до миру далеко – як у тих історичних реаліях століття тому, так і на самій мапі.

На Україну з півночі зазіхають більшовики, зі сходу – білогвардійці. Вгорі мапи – полум’я вогню.

«На карті бачимо, як проти України воюють більшовики, а також білогвардійці під царським прапором. Цікаво, що більшовики та білогвардійці хоч і воювали між собою, але й ті, й інші воювали проти України – ось в якій важкій ситуації Україна тоді була!» – пояснює Гаузер.

На карті видно, що на українські землі зазіхають також і сусіди із заходу та південного заходу.

«Це, звичайно, не класична (топографічна) карта. Це також і політичний плакат. В той час виготовлення такого типу карт чи плакатів було дуже поширеним. Тому там такі трохи перебільшені фігури російських, румунських, польських вояків», – каже куратор виставки Якуб Гаузер.

Історія самої мапи

Мапа видана у Відні майже сто років тому – вочевидь, або у 1919-му, або у 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художником є «Verte» і малював він її у Відні, бо поруч із його підписом є і напис «Wien» в нижньому правому куточку. А автором мапи – себто, автором ідеї, є, як написано на карті, Г. Гасенко. Цей примірник мапи зберігається у Слов’янській бібліотеці у Празі.

В інтернеті можна дізнатися, що людина з таким іменем – Юрій (Георгій) Гасенко – була політичним та культурним діячем доби УНР. Гасенко був особистим ад’ютантом Симона Петлюри, був членом делегації Української Центральної Ради на мирних переговорах у Бресті.

Гасенко був також послом із особливих доручень при Міністерстві закордонних справ УНР, а також виконував різні дипломатичні доручення в Австрії, Німеччині, Італії, Швейцарії та інших країнах. Звідси, вочевидь, і знання і розуміння зовнішньополітичної ситуації довкола України в ті важкі для неї часи.

Гасенко працював у посольстві УНР в Румунії, а також жив у Чехословаччині та Німеччини, а потім перебрався до Франції, де помер на початку 1930-х років.

«Карта показує трагічну історію України тієї доби. І вона також ніби промовляє до наших часів. Через різні імперіалістичні прагнення інших країн Україна не змогла втримати незалежну державу», – каже Гаузер.

Сучасне звучання

Карта також має досить і сучасний відгук, адже Україна протистоїть російській агресії на сході ось вже понад три роки. Майже три з половиною роки минуло від окупації Криму Кремлем.

Фото: На карті Крим чітко вказаний як територія України

Є сили й політики і в країнах-західних сусідах України, які виношують плани повернення під свій контроль українських земель або лунають вимоги щодо надання автономії територіям, де живуть етнічні громади, споріднені з сусідніми з Україною країнами.

«Звичайно, дуже важко порівнювати ситуацію, яка існувала 100 років тому, з нинішньою. Наприклад, відносини між Україною та Польщею в ті часи були набагато складнішими, аніж зараз. Але якщо говорити про нинішню російську агресію проти України, то в деяких аспектах історія справді повторюється», – каже Гаузер.

А професор Колумбійського університету (США) Їржі Пехе зазначає, що ключовим фактором того, що Україні не вдалося утримати державність 100 років тому були відсутність підтримки з боку провідних західних держав.

«Підтримка західних держав є ключовою. На відміну від націй, які входили до Австро-Угорської імперії і мали певну автономію, Україна цього не мала в Російській імперії і була менш готова до державності в ті часи», – каже професор.

І хоча серед причин поразки українських визвольних змагань 100 років тому називають також брак єдності серед українців або сильних акцент на лівих соціальних вимогах при меншій увазі до потреб збереження самої державності, а також брак потужної армії в часи УНР, однак професор Пехе наголошує саме на зовнішньому факторі як надзвичайно важливому чиннику.

Фото: Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

«Уроки історичної давнини, – а вони актуальні й нині! – якщо країна хоче мати успіх і мати незалежність, вона повинна збудувати міцні союзи з ключовими світовими потугами, а також і з сусідами. Бо якщо країна не матиме підтримки з боку потужних союзників, тоді її незалежність може постати перед загрозою» – наголошує Пехе.

Професор також додає: «Нині Україна в іншій ситуації, аніж 100 років тому, бо, незважаючи на російський тиск, Україна має підтримку Західної Європи, підтримку ЄС, і, на мою думку, ця підтримка повинна бути ще сильнішою, щоб нинішня України не мала такої долі, як Україна 1917-1919 років».

radiosvoboda.org / Ростислав Хотин

Реклама
Коментарі

Історія

Придумали в Украине: в Сети показали, как выглядел «Град» в XV веке

Опубліковано

від

Від

В Сеть выложили фото ожиги — изобретенного в Украине оружия XV-XVII веков, такого себе прообраза «Града» и «Торнадо». Его обнародовали в Twitter-аккаунте istpravda88.

«Прародитель «Града» и «Торнадо» — ожига (органка, шмиговница, сорока). Оружие XV-XVII вв. Изобретено в Украине», — гласит комментарий под снимок.

Ожига (органка, шмиговница, сорока) – это казацкое многоствольное скорострельное огнестрельное оружие XV-XVII вв. Она состоит из многих соединенных вместе стволов ручного огнестрельного оружия или мелкокалиберных пушек, установленных на телеге или колесном лафете.

В среднем в ожиге было от 5 до 14 стволов, но встречались экземпляры и с более чем 100 стволами. Ожиги были разного калибра — от установок со стволами под мушкетный шар до больших пушек, установленных на одном лафете.

Ожигу, как правило, использовали во время оборонительных действий или во время морских сражений (многоствольные пушки устанавливались на чайках).

При правильном применении ожига наносила большой урон противнику и осуществляла значительный психологический эффект на противников.

inforesist

Продовжити читання

Історія

Європа повинна пам’ятати: вояки УНР у 1920 році рятували її від комунізму

Опубліковано

від

Від

Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич кладе вінок на могилу генерала армії УНР Марка Безручка

Варшава – Світові потрібно нагадувати про те, що українці не вперше затримують російський імеріалізм, який рветься в Європу, переконані українські громадські діячі в Польщі. Напередодні Дня Незалежності України вони закликали українство всього світу згадати про вояків Української Народної Республіки, які майже 100 років тому допомогли Польщі встояти перед навалою більшовиків. Тим самим, сказано у зверненні, українська армія захистила Європу від загрози, що насувалася з Москви. Автори звернення вважають, що між подіями 1920 року та сучасною війною на сході України можна провести чіткі паралелі.

У ці серпневі дні майже 100 років тому вирішувалася доля Польщі та, можливо, і решти Європи. Більшовики заявляли, що на Захід вони підуть «через труп білої Польщі», а Перша кінна армія, якою командував Семен Будьонний збиралася «помити чоботи» у французьких ріках Сена і Марна.

Та в серпні 1920 року дорогу на Європу, яка пролягала через Польщу, будьоннівцям перегородила 6-а стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням на той час полковника, запорожця Марка Безручка. Його заступником був одесит Всеволод Змієнко. Українці спільно з поляками героїчно захищали місто Замость.

Як твердять історики, саме після поразки в цьому місті Будьонний перестав бути «молотом, який постійно пробивав фронт Польського війська», розповідає український історик із Польщі Роман Дрозд.

«Події 1920 року – це велика заслуга Польського війська, але також військ Української Народної Республіки. Якби не вони, а історики тут згодні, то хтозна чи комунізм зупинився б, чи не дійшов би до Іспанії, а хтозна, чи не пішов би далі», – вважає історик.

Тоді, крім українців, мало хто був готовий підставити плече щойно відновленій польській державі, говорить відомий у Польщі громадський діяч Кшиштоф Становський.

Він зазначає: «Разом із польською армією, внаслідок укладеної в квітні 1920 року політичної та військової угоди між Польщею та УНР, у цій війні воювали солдати польські й українські. Українські солдати, за винятком невеликої групи добровольців зі США та поодиноких осіб з інших держав, а також французьких військових радників, були єдиними вояками, які реально протиставилися радянській навалі».

Становський щороку в серпні відвідує могили воїнів УНР, які є на кладовищі в його рідному Любліні. Комуністична влада ці поховання вважала могилами своїх ворогів, тож тоді на могили петлюрівців приходили нишком.

Чому про події 1920-го потрібно нагадувати саме тепер?

Український активіст Юрій Рейт вважає порятунок численних могил воїнів УНР, які є на території Польщі, справою свого життя. Рейт розповів Радіо Свобода, що вперше потрапив на український військовий цвинтар у Варшаві 16-річним хлопцем, але вже тоді могили були сильно понищені.

За словами Рейта, як тільки на територію Польщі в 1944-1945 роках прийшла радянська армія, комуністи почали руйнувати цвинтарі, де поховані воїни УНР. Скажімо, у Варшаві з 300 могил збереглися тільки 107. Та й ті, за словами діяча, не в найкращому стані.

«Я думаю, що перед нами є три роки, – каже Юрій Рейт. – Ці місця постоять ще 10-15 років, їхній технічний стан не найкращий, і я ставлю питання: коли мої онуки прийдуть, чи ті хрести будуть стояти? Сьогодні питання є до керівників української держави і до керівників польської держави: що можемо зробити, щоб зберегти ці могили на наступні 100-200 років, тому що пам’ять про тих людей повинна залишитися».

Рейт зазначає, що пам’ять про петлюрівців похованих у польській землі, треба плекати не тільки українцям і полякам, але й тим народам, яких вони вберегли від комунізму. Діяч пояснює, чому він та його соратники написали звернення, присвячене подіям майже 100-річної давнини.

«Ми вирішили, що перше завдання – це відновити пам’ять у поляків, і пригадати полякам, що разом з ними в «Чуді над Віслою» брали участь 14 тисяч українських воїнів. Це воїни, які боролися в польсько-більшовицькій війні», – наголошує Юрій Рейт.

На думку Кшиштофа Становського, події 1920 року правильніше було б називати не польсько-більшовицькою війною, а війною поляків та українців проти більшовизму. Становський вважає, що про польсько-український військовий союз 1920 року особливо важливо нагадувати тепер – у час, коли українців і поляків намагаються розсварити. На його думку, можна провести певні паралелі між подіями 100-річної давнини та сучасністю.

«Надзвичайно важливо, щоб ми, поляки, пам’ятали про те, що в ті найскладніші хвилини разом воювали польські та українські солдати. Це нагадує ті складні моменти, які були під час Майдану чи Помаранчевої революції, коли тисячі поляків співчували, підтримували Україну, а пізніше, коли почалася окупація Криму та війна на Донбасі, поляки старалися надати допомогу як утікачам, так і тим, котрі дбають, аби Україна втримала свої кордони», – зазначив Рейт.

У свою чергу історик Роман Дрозд каже, що про події 1920-го потрібно нагадувати сучасним європейцям, адже вони є попередженням щодо можливого розвитку ситуації на континенті.

«Треба сказати, що як тоді українці хотіли зупинити російський чи радянський імперіалізм, так і зараз таку подію маємо. Ну і треба сказати, що тоді Україна союзників не мала, бо Польща була союзником до певного моменту, так зараз світ повинен пам’ятати і вчитися з історії тодішніх подій, що справді може до того дійти, що Росія хотітиме відвоювати свою імперію», – вважає історик.

Ініціатори варшавської відозви до українців світу вважають, що вже тепер треба розпочати підготовку до відзначень 100-річчя Варшавської битви. На їхню думку, українців, які в 1920 році брали участь у переможній війні з більшовиками, потрібно вшанувати на найвищому рівні в Україні і Польщі, а також розповісти про них світові. Ініціативу підтримав голова Світового конгресу українців Євген Чолій.

radiosvoboda.org

Продовжити читання

Зараз обговорюють