Зв'яжіться з нами

АТО

«Шість годин з вогнем пробивали коридор до позиції «Стас», або про один день бою за село Рідкодуб

Опубліковано

від

ТОДІ ЗВЕДЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ 30-ї БРИГАДИ РАЗОМ З ОКРЕМИМ РОЗВІДБАТОМ ВИВЕЛИ З ОТОЧЕННЯ 126 ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ГІРСЬКО-ПІХОТНОЇ БРИГАДИ ТА БАТАЛЬЙОНУ ТЕРОБОРОНИ «КИЇВСЬКА РУСЬ»

Своїми спогадами про події в районі Дебальцівського виступу, які відбувалися на початку лютого 2015 року, ділиться безпосередній учасник тих подій, головний сержант взводу сержант Олександр Никитюк, який на той час проходив службу в 30-й механізованій бригаді

— 6 лютого у зв’язку із загостренням ситуації на Дебальцівському напрямку зведеному підрозділу 30-ї окремої механізованої бригади, створеному для надання допомоги частинам, які потрапили в оточення, було поставлено бойове завдання висунутися в район населеного пункту Рідкодуб для забезпечення ротації підрозділів 128-ї бригади й батальйону «Київська Русь». Групу в складі 30 військовослужбовців, одного танка Т-64 й трьох БМП-2 очолив досвідчений командир взводу старший лейтенант Вадим Боднар,— пригадує Олександр Никитюк.

Серед тих, що увійшли до складу групи, були розвідники, гранатометники, снайпери, сапери, механіки-водії, які мали не тільки відмінну професійну підготовку, а й психологічну стійкість до дій в екстремальній ситуації. Але навряд чи хто з них тоді міг уявити, через які випробування доведеться пройти.

За даними нашої розвідки, населений пункт Рідкодуб, розташований у крайній східній точці оборони Дебальцівського виступу, перебував під контролем підрозділів Збройних Сил України. Основна наша позиція «Стас» була за два кілометри за цим населеним пунктом. Там зосереджувалися підрозділи 128-ї бригади, з кількома одиницями танків і БМП. З кінця січня російські окупанти стали постійно обстрілювати позицію з важкого озброєння. Серед особового складу було багато поранених і контужених. Їх треба було евакуювати в Дебальцеве, а потім у госпіталь Дніпра.

О 3-й годині ранку зведений підрозділ висунувся в призначену точку. Погода була «гірше не придумаєш». Сніг, який випав за кілька днів до цього, почав танути, і всі дороги перетворилися на важкопрохідне море бруду. У багнюці застрягали навіть танки.

— До Рідкодуба підійшли о 5-й годині ранку, — продовжує головний сержант взводу Олександр Никитюк. — Небо, затягнуте хмарами, ледь стало сіріти. Може, це нас і врятувало. Виявилося, що дані нашої розвідки застаріли: у селі вже були бойовики. Тільки-но наблизилися на відстань 300–400 метрів, як із крайніх хат по нас відкрили прицільний вогонь зі стрілецької зброї. Ми рухалися колоною, тому основний удар прийняли на себе ті, що були в її голові. На жаль, одразу дістав важке поранення наш командир старший лейтенант Боднар. Куля увійшла в неприкрите бронежилетом місце, пройшла навиліт і застрягла в бронепластині з другого боку. Я прийняв командування на себе. Щоб не залишатися мішенню й мати змогу вести вогонь силами всієї групи, наказав розосередитися. Розгорнулися в лінію й стали рухатися вперед під прикриттям броні трьох БМП-2.

Мабуть, наша поява стала для російських найманців цілковитою несподіванкою. Вони не могли визначити, якими силами їх атакують, і почали в паніці вибігати з будинків, у яких улаштували свої вогневі точки. Завдяки цьому ми зрізали одразу шістьох. Коли зайшли в найближчу хату, то зрозуміли, що бойовики облаштувалися тут міцно. Віконні отвори було закладено бетонними блоками й мішками з піском. Підлогу зірвано, і між балками в землі вирито окопи. Між будинками зроблено проходи в стінах і парканах, щоб не пересуватися по відкритих місцях. Сам Рідкодуб — це одна центральна вулиця й два ряди будинків по обидва боки. Усього налічувалося близько сотні будівель. Ми діяли наосліп. Майже в кожному будинку були позиції, звідки вели щільний вогонь із кулеметів, гранатометів, АГС, працювали снайпери. Тому нам довелося діяти за схемою: двоє прикривають вогнем, двоє зачищають. Спочатку закидуємо гранатами вікна, потім підвали, льохи й тільки опісля заходимо в будинок. Але навіть після вибуху гранат бойовики якимось чином залишалися цілими й відкривали вогонь. Так ми втратили двох наших хлопців — Льошу Буслаєва та Ігоря Новака, вісім вояків зазнали поранень. Велику загрозу становили їхні МТЛБ. На них були ПТКУРи, і вони, постійно маневруючи, вели вогонь з-за хат і посадок. Одну з наших БМП було підбито. На щастя, екіпаж вцілів.

Об 11-й до нас підійшла підмога. Окремий розвідувальний батальйон під командуванням офіцера з позивним «Варшава» вступив у бій у південній частині села, відтягнувши на себе значні сили бойовиків. За шість годин безперервного бою нам удалося пробити коридор до позиції «Стас». Ми одразу почали евакуацію поранених. БМП завантажили під зав’язку, і вона під охороною розвідників, які розмістилися на броні, без утрат дійшла до Дебальцевого.

Тим часом до бойовиків стало підходити підкріплення, також і танки. Вогонь ставав дедалі щільнішим. Нам насилу вдавалося утримувати коридор. До 14-ї години всі 126 військовослужбовців із позиції «Стас» організовано вийшли з оточення, не втративши жодного бійця. Мали тільки кілька поранених і контужених. Найнебезпечнішою була відкрита ділянка дороги на виїзді з Рідкодуба. Її прострілювали з танка, який ховався на закритій позиції. На щастя — жодного точного влучання, і всі наші машини вдало проскочили це небезпечне місце.

Наш зведений підрозділ замикав відхід основних сил. До того моменту від неї залишалося всього восьмеро вцілилих: 20 військовослужбовців зазнали поранень, а двоє загинули. Вкотре згадуючи той драматичний день, серце сповнюється гордістю за виконану роботу. Скільки життів нам удалося врятувати, скільки чоловіків, синів, батьків повернулося живими до своїх родин!..

Записав Олександр КІНДСФАТЕР “Народна Армія”

 

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють