Зв'яжіться з нами

Історія

Що канадські танкісти називають «жаб’ячими стрибками»

Опубліковано

від

На Львівщині наші вояки опановують досвід підготовки танкістів за канадською методикою і не лише…

Range control — своєрідний мозковий центр, де зосереджується і координується інформація з усіх навчальних ділянок полігона в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Ще б пак, на площі у понад 250 квадратних кілометрів щодня використовуються десятки навчальних полів, де підрозділи синхронно відпрацьовують різного роду завдання. І організувати так, аби піхота не опинилася в зоні ураження артилерії, яка вийшла в заданий район для ведення бойової стрільби, або ж цивільний автотранспорт, що проїжджає дорогами полігона, не потрапив під гусениці важкої військової техніки, — це щоденна робота операторів відділу контролю, планування і безпеки занять. Саме таку назву в структурі МЦМБ має цей підрозділ

Зі слів підполковника Анатолія Кужильного, який очолює Range control, створення такого координаційного підрозділу — черговий крок, який наближає українське військо до стандартів європейських армій. Адже в польових військових тренувальних центрах за кордоном такі підрозділи вже давно запроваджені, аби раціонально розподіляти навантаження на кожну ділянку полігона, контролювати безпеку занять, аби уникнути потрапляння під «дружній вогонь» сусідніх підрозділів, координувати переміщення техніки та особового складу. Та й загалом тримати, як кажуть, руку на пульсі, знати про все, що відбувається в полях. На перспективу створені за моделлю Range control координаційні підрозділи мають з’явитись у бригадах та на інших військових полігонах країни.

Отримуємо радіостанцію для зв’язку з операторами відділу. Один із офіцерів на мапі відмічає нам маршрут для безпечного пересування територією полігона. Наша мета — знайти танкістів 14-ї бригади, що займаються зараз на Львівщині за 55-денною програмою підготовки підрозділів JMTG-U, яку проводять американські, канадські та литовські інструктори.

Нещодавно бригада вийшла з району бойових дій на Донбасі. Втім, ледь встигнувши відгуляти належні за законом відпустки, військовослужбовці у складі батальйону вирушили на Львівщину, де для них було підготовлено досить насичену програму бойового навчання.

— Ми приділяємо увагу тому, хто саме приходить до нас із тренувальною метою, — говорить прес-офіцер американського контингенту тренувальної місії JMTG-U перший лейтенант Деррік Гарднер. — Розуміємо, що ваші солдати далеко не новачки у бойовій роботі. І тому надзвичайно цінуємо і поважаємо їхній практичний досвід. Отже, формуємо навчальну програму в такий спосіб, аби поділитись із вашими військовими тими нашими знаннями, яких вони насамперед потребують. І, звичайно, не відхилитися при цьому від обов’язкових базових дисциплін, які необхідні для якісного польового вишколу.

Командир танкової роти лейтенант Василь Біловус у бригаді понад рік. Офіцер розповідає, що зі своїм підрозділом уже двічі виконував бойові завдання на Донбасі, втім через відведення важкого озброєння від лінії зіткнення командувати своїми танкістами у реальному бою із противником не довелося.

— Поговоріть краще із командиром танка сержантом Юрієм Цепухом, — рекомендує ротний. — Він не лише старожил підрозділу, але й танкіст, як кажуть, від Бога.

Юрій, зріст якого під метр дев’яносто, не вписується в класичний образ танкіста — такого собі приземкуватого здорованя. На контрактній службі в ЗСУ Юрій з 2007 року. Перше і єдине місце служби — танковий батальйон 51-ї омбр у Володимирі-Волинському. Потім звільнення через «скорочення» війська. У свою бригаду повернувся навесні 2014 року разом із шістьома односельцями під час першої хвилі мобілізації. З бригадою пройшов Іловайськ, де отримав поранення в обличчя. До слова, куля, яка застрягла у щоці сержанта, через півтора року вийшла сама! Зараз про це поранення нагадує лише невеличкий шрам, який чоловік маскує густою бородою.

— Те, як змінюється армія, я відчув зараз. І ці зміни — на краще, — говорить сержант. — Ми не сидимо в казармах. Стріляємо, водимо на полігоні, працюємо у класах від світанку до смеркання. Окрема подяка іноземним інструкторам, які займаються з нами. Танкістів, зокрема, навчають офіцери з Канади. Ми не новачки, але їхня тактика просто шикарна. І топографія, яку вони використовують, також зручніша за нашу.

Нюанси канадської навчальної програми для наших танкістів розкрив інструктор із застосування танкових підрозділів МЦМБ лейтенант Віталій Голуб.

— Насамперед слід зазначити, що канадці — надзвичайно хороші методисти. Під час занять розповідають-показують доти, доки не зрозуміють усі. Ми здебільшого проводимо практичні заняття, а вони перебувають поруч як радники. За ними — теоретична складова.

Основним бойовим танком ЗС Канади є німецький Leopard у різних модифікаціях, загалом близько сотні машин. Втім під час військової кампанії коаліційних сил у Афганістані в 2000-х роках канадські танкісти брали участь у бойових діях у складі свого контингенту і добре показали себе в боях саме завдяки продуманій тактиці.

Зі слів офіцера, канадські інструктори завжди наголошують, що відкритий наступ у лінію і намагання задавити ворога чисельністю — хибний метод. Організаційно-штатна структура їхніх танкових підрозділів передбачає наявність у взводі чотирьох машин. У нас, для порівняння, три. А тому канадці використовують і фактор більшої вогневої потужності танкового «юніту», і можливість діяти у бою двійками. До прикладу, їхній тактичний прийом під назвою «жаб’ячі стрибки» дуже сподобався нашим танкістам. Відбувається це так: у бою танки рухаються поперемінно, випереджаючи один одного і водночас ведучи вогонь. Поки один змінює позицію — інший прикриває. Майже як спецпризначенці під час бойової роботи. Також канадці навчають наших танкістів користуватися натовською системою топографії для ведення влучної стрільби.

Переконатись у тому, що навчальний курс з іноземними інструкторами пішов нашим танкістам на користь, можна було вже за кілька хвилин: один зі взводів танкової роти взявся до практичного виконання стрільб. Перший же постріл з гармати танка Т-64, яким командував сержант Юрій Цепух, розніс на друзки мішень на відстані у 1700 метрів. Згодом танкісти на ходу знищили решту мішеней, які зображали ворожу піхоту та бронетехніку. Молодий ротний — лейтенант Василь Біловус зазначив, що попереду в його підлеглих декілька важливих випробувань: ротні тактичні навчання із бойовою стрільбою. А фінальним іспитом стануть кількаденні маневри всієї батальйонної групи 14-ї бригади, де танкісти будуть відігравати роль броньованого кулака, підтримуючи піхоту під час усіх її дій.

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ, «Народна армія»

na.mil.gov.ua

Історія

Французькі генерали розстрілювали земляків за опір окупантам

Опубліковано

від

Від

Париж був окупований нацистами 14 червня 1940 року, через місяць після того, як німецький вермахт увійшов на територію Франції. Через вісім днів Франція підписала акт про припинення воєнних дій проти Німеччини. Вона втрачала контроль над 60% своєї території, флот, повністю роззброювалась і зобов’язувалась утримувати німецькі та італійські окупаційні війська.

5 червня 1940 pоку почався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. Становище Франції ускладнилось вступом у війну на боці Німеччини Італії та необхідністю відкриття фронту в Альпах. Але наступ, розпочатий італійською армією від Монблану до Середземного моря, провалився. Хоча італійська армія у 6 разів чисельно переважала французьку.

10 червня уряд втік із столиці, оголосивши Париж “відкритим містом”. Командувач столичним гарнізоном генерал Денц отримав наказ розстрілювати кожного, хто чинитиме опір німцям.

Вранці 14 червня німці без бою вступили в Париж. Маршал Петен, зайнявши 17 червня пост глави уряду, запросив у Гітлера перемир’я. У південній Франції владу було передано маріонетковому уряду Петена. Економіка країни контролювалась німецьким урядом. Капітулянтська політика уряду викликала всенародне обурення. Генерал Шарль де Голль проводив у Лондоні переговори про військову співпрацю з Англією.

18 червня він звернувся по радіо до французьких військових, котрі перебували за межами метрополії, із закликом об’єднатися для боротьби за визволення Франції. З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 тис. промислових підприємств. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів.

У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції.

25 серпня 1944 року після більш ніж чотирьох років нацистської окупації французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Опір німців був невеликий і командувач німецького гарнізону генерал Дітріх фон Хольтіц, котрий проігнорував наказ Адольфа Гітлера спалити Париж дотла, підписав у полудень формальний акт про капітуляцію. 26 серпня війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях.

gazeta.ua

Продовжити читання

Історія

Чотири роки тому українські війська визволили від проросійських окупантів Маріуполь

Опубліковано

від

Від

Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був (та й залишається) ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.

Маріуполь – це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство – концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України.

Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича. Особливо проросійські сили активізувалися після так званого приєднання Криму до Росії.

Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар. 9 травня, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС – Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. До того ж, терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі.

Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег. Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу – Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних Сил України та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов».

Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби надати можливість містянам проголосувати разом з іншими українцями на президентських виборах, але згодом, після аналізу наявних сил і засобів, відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня.

У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону «Азов», 2 роти спецбатальйону «Дніпро», 2 роти Національної гвардії та спецназ МВС. Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів, повідомляє Укрінформ.

Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГ. Штурм розпочався о 5-й ранку. У ході зачистки Маріуполя від проросійських найманців було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Відтоді, завдяки зусиллям українських військових та самих маріупольців, місто живе хоч і напруженим, але мирним життям, залишаючись вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015 року. У той день терористи з артилерії обстріляли блокпости Збройних Сил України та житловий мікрорайон «Східний». Загинули 30 людей, пораненння отримали 128, серед загиблих і поранених були діти.

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Історія

Хроники независимости. Была ли Тузла репетицией аннексии Крыма?

Опубліковано

від

Від

До 2003 года о существовании острова Тузла не знали даже многие украинцы. В 2003 году о Тузле узнал весь мир.

Тогда, в 2003-м году, Тузла стала первым тревожным звонком будущей агрессии России против Украины. Несмотря на то, что в 2003-м уровень напряжения и угрозы был запредельно высоким, россиян заставили отступить. Украина продемонстрировала готовность дать силовой отпор в ответ на любые посягательства на ее территорию.

Это был первый острый приграничный конфликт между Украиной и РФ, едва не переросший в боевые действия. Президент Леонид Кучма экстренно прервал свой визит в Латинскую Америку, прилетел в Крым и приказал военным открывать огонь на поражение, если Россия не остановит строительство дамбы. В считанные часы Украина высадила на Тузле сотни бойцов специальных подразделений, перебросила в Керченский пролив дополнительные корабли и самолеты, а также начала боевые учения на материке.

LB.ua вспоминает ключевые моменты битвы за Тузлу, которую Украина выиграла. Спустя 11 лет Россия оккупировала Крым, но история на этом не закончена. У неё точно будет продолжение…

lb.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють