Зв'яжіться з нами

АТО

РФ пропонує ввести озброєну місію ООН на Донбас на шість місяців – ЗМІ

Опубліковано

від

Агентство ТАСС опублікувало витяги з резолюції про введення миротворчих сил ООН в Україну, яку Росія пропонує ухвалити Раді Безпеки.

Росія підготувала проект резолюції Ради Безпеки ООН про створення озброєної стрілецькою зброєю місії для захисту спостерігачів ОБСЄ на сході України на початковий період у шість місяців. Про це повідомляє ТАСС із посиланням на копію проекту.

Згідно з документом, місію ООН зі сприяння охороні спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, яка здійснює цілодобовий моніторинг у зоні конфлікту, має бути засновано “після повного розведення сил і засобів сторін від фактично наявної лінії зіткнення”.

Глава майбутньої місії, як пропонують у Москві, буде доповідати безпосередньо генеральному секретарю ООН Антоніу Гутеррішу.

Рекомендації генсека ООН щодо чисельності та національного складу майбутньої місії, а також її повноважень, має бути погоджено “з урядом України та з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей”, наголошують у проекті резолюції.

Узимку 2015 року Україна почала консультації щодо питання введення миротворчої місії на Донбас в Організації Об’єднаних Націй.

У серпні 2017 року президент України Петро Порошенко заявив, що збирається презентувати ідею про введення миротворців на сесії Генеральної Асамблеї ООН у вересні.

5 вересня президент Росії Володимир Путін заявив, що підтримує ініціативу щодо миротворчої місії ООН на Донбасі, і доручив МЗС РФ подати відповідну резолюцію на розгляд РБ ООН. Водночас РФ наполягає, щоб мандат миротворчої місії обмежувався гарантуванням безпеки спостерігачів ОБСЄ і лише на лінії розмежування, тоді як Україна вимагає, щоб миротворці були присутні на всій окупованій території, зокрема на неконтрольованій ділянці кордону з РФ.

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров 8 вересня заявив, що вимога Києва розмістити миротворців ООН на ділянці російсько-українського кордону, яку Україна зараз не контролює, суперечить Мінським домовленостями.

Його український колега Павло Клімкін уважає, що введення місії ООН на лінію розмежування лише ускладнить діяльність СММ ОБСЄ.

gordonua

АТО

«Чорні берети»: еліта війська, незламний дух нації

Опубліковано

від

Від

Минуло три роки, як військовослужбовці окремої бригади морської піхоти прийняли перше бойове хрещення на Донбасі. З того часу вони надійно і самовіддано охороняють південно-східні рубежі нашої країни

Після виходу з окупованого Криму з підрозділів окремої бригади берегової оборони та окремих батальйонів морської піхоти було сформовано окрему бригаду морської піхоти. Будучи єдиною такою частиною в Збройних Силах України, вона фактично з перших днів АТО бере участь у бойових діях на Сході України

Особовий склад бригади морської піхоти нещодавно повернувся з району виконання бойових завдань та вперше за останні три роки відзначить своє професійне свято в пункті постійної дислокації.

— Перше бойове хрещення на Донбасі ми прийняли у вересні 2014 року, — пригадує начальник служби інженерного забезпечення бригади майор Назар Малиновський. — Ротно-тактична група з більш ніж 300 вояків, винятково добровольців, стримувала ворога на ділянці Гранітне — Старогнатівка. З важкого озброєння ми мали лише три танки, три БМП і шість мінометів. А росіяни сконцентрували війська, які в рази були більші за кількістю й мали підтримку ствольної артилерії, РСЗВ БМ-21 «Град», танків і які перейшли до активних наступальних дій. Нашій РТГ було поставлено завдання — висунутися в район Гранітного й не допустити прориву оборони.

Одним із важливих моментів у цьому протистоянні стала танкова дуель, яка відбулася між нашим екіпажем на Т-64 й російськими Т-72 в районі Старогнатівки на початку жовтня 2014 року.

— Коли ми отримали інформацію, що по позиціях наших сусідів із 72-ї бригади біля Старогнатівки стріляють російські танки, то вирушили на допомогу, — розповідає учасник того пам’ятного бою лейтенант Максим Гаврилюк. — Екіпаж у нас був офіцерський: командир танка старший лейтенант Максим Буковський, лейтенант Іван Поліщук і я. На той час ми вже мали бойовий досвід. Коли висувалися на рубіж, заходили приховано з посадки. Зробили два пристрілювальних постріли, 300 метрів — назад і чкурнули в іншу лісосмугу. А звідти зайшли до них уже з флангу. Підійшли на відстань прямого наведення й стали працювати, використовуючи так звану карусель: постріл, задній хід, зміщення ліворуч; постріл, задній хід, зміщення праворуч. Одним із пострілів влучили в ціль. Ворожий танк задимів, інші розвернулися й відійшли.

Ще однією яскравою сторінкою бойового шляху бригади стала оборона Маріуполя. Протягом двох років морпіхи разом з іншими підрозділами були надійним щитом на півдні нашої країни.

За цей час було визволено селища Широкине, Лебединське, Талаківка, Сопіне, Бердянське, Водяне. Тоді ж було зайнято важливі позиції поблизу Комінтернового й Саханки.

За мужність і стійкість, виявлені в боях за українську землю, нагороджено орденами Богдана Хмельницького, Данила Галицького, «За мужність» різних ступенів понад 300 військовослужбовців бригади морської піхоти, а п’ятьох удостоєно ордена «Народний Герой України». На жаль, не обійшлося без утрат: під час війни на Донбасі героїчно загинуло 40 українських морських піхотинців.

За словами комбрига, війна внесла значні корективи в бойову підготовку. Взяти, для прикладу, танкові підрозділи. Під час бойових дій танки показали себе не лише як потужний вогневий засіб, а й як універсальне, добре захищене та мобільне укриття для підтримки піхоти. Тому на нещодавніх бригадних навчаннях, окрім іншого, було відпрацьовано взаємодію мобільних танкових груп із піхотними підрозділами як під час дій у наступі, так і в обороні. Було змодельовано реальну ситуацію під час бою поблизу Водяного. Тоді екіпажам двох танків Т-64 й одного БМП-2 довелося прикривати дії піхотного взводу, який, переслідуючи бойовиків, що відступали, захопив ворожу позицію. Водночас, ведучи практично фронтальну атаку, нашому підрозділові вдалося уникнути серйозних утрат. Танки й БМП забезпечили не тільки вогневу підтримку піхоті, а й ефективний захист від флангового вогню. Відмовившись від лінійної тактики, бронетехніка йшла уступом, надійно прикриваючи бійців бронею зліва та справа, закриваючи їх таким чином від кинджального флангового вогню й даючи змогу здійснювати прицільний вогонь. У такій ситуації важливо не зламати під час руху захисну «побудову», створену з бронетехніки, і не підставити людей під вогонь. От саме такі дії й удосконалюють під час навчань. Поповнили свій арсенал практичних навичок і знань новими елементами бойових вправ і нормативів й артилеристи, розвідники, сапери.

З урахуванням бойового досвіду морпіхи змінили підхід і до психологічної та фізичної підготовки особового складу. Адже морський піхотинець має бути міцним у різних екстремальних ситуаціях. Тому для морських піхотинців було запроваджено марш-кидки в повній екіпіровці зі зброєю та боєкомплектом на віддаль 70 км. За сценарієм, під час маршу морпіхи пересуваються складним рельєфом місцевості й мають подолати водні, піщані та лісові перешкоди. Майже перед фінішем, коли вони фізично виснажені, їх очікує «сюрприз» — навчальна атака на укріплену позицію противника або несподівана засідка ворога з боку лісосмуги.

— Пам’ятаю, що перші десять кілометрів ішли бадьоро, навіть жартували. Але згодом усі замовкли й ледве переводили подих. На середині шляху броня реально починає до землі придавлювати, — ділиться враженнями від подолання 70-кілометрового маршу головний старшина бригади сержант Сергій Комлик. — Найважче йти по піску, ноги грузнуть, опори не відчуваєш. Потім — водна перешкода. Зброю піднімаєш над головою, по пояс у воді, а тут іще команда «Бігом!». Руки вже немов оніміли, ноги свинцем налилися, але ти зуби зціпив… і вперед! Сам себе після цього поважаєш. Пишаєшся, що ти витримав цей іспит, не зламався. Ну й, звісно, на своїх товаришів зовсім по-іншому дивишся, як на братів. Тоді по-справжньому розумієш, що таке командний дух. І таку перевірку на витривалість регулярно долають усі, навіть загартовані війною морпіхи.

Прес-офіцер бригади старший лейтенант Олександра Безсмертна наголошує, що морські піхотинці дуже дорожать своїми традиціями й належністю до «чорних беретів». Але це право вони не дістають автоматично, його потрібно заслужити, пройшовши випробування смугою перешкод. Тому для неї теж було важливо пройти цей іспит разом з усіма, перевірити себе на міцність, домогтися права носити чорний берет. Дивлячись на цю тендітну, струнку дівчину, важко уявити, як вона змогла подолати це випробування, котре до снаги далеко не кожному чоловікові. Але вона це зробила. Щоправда, вона згадує усміхаючись, що, коли довелося разом з усіма нести величезну колоду по воді, її зросту не вистачало, щоб голова залишалася на поверхні води. На допомогу прийшов комбат майор Вадим Сухаревський, який підставив своє надійне плече. Утім це не заборонено правилами іспиту…

А ще комбриг радо розповів про те, що останнім часом помітно оновлюється й парк техніки морпіхів. — Неможливо порівнювати сьогоднішній рівень забезпечення, укомплектованості, підготовки особового складу бригади, його вмотивованості з тим, що було на початку війни. Приміром, технікою й озброєнням нині ми укомплектовані на понад 95 відсотків. Нещодавно отримали кілька десятків модернізованих танків Т-80, машин для надання медичної допомоги «Хаммер», «Саксон», санітарні машини «Богдан». Пройшло плановий капітальний ремонт й артилерійське озброєння.

За словами командира бригади, бойовий досвід морських піхотинців уже гідно оцінили й міжнародні військові партнери. «Чорні берети» регулярно беруть участь у міжнародних навчаннях на теренах інших держав, де вчаться взаємодіяти зі своїми іноземними партнерами. До речі, після того, як розпочалась антитерористична операція й морпіхи набули бойового досвіду, вони й самі стали навчати представників армій інших країн світу під час різних багатонаціональних навчань. А ще за результатами цих навчань окремі наші підрозділи було сертифіковано відповідно до стандартів НАТО, що дало їм змогу заступати на чергування в складі Сил реагування НАТО та Бойової тактичної групи ЄС «Хелброк».

Олександр КІНДСФАТЕР

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

АТО

Автор роману про Донецький аеропорт оприлюднив приголомшливі фото під час боїв на летовищі

Опубліковано

від

Від

Відомий російський журналіст, письменник і фотограф Сергій Лойко, який прославився своїми роботами щодо “кіборгів” і Донецького аеропорту, опублікував унікальні світлини українських воїнів під час захисту летовища три роки тому.

Відповідні фото з’явилися на його сторінці у Facebook.

“Три роки тому я зняв багато кадрів в Аеропорту. Досі ніяк не розберу все”, – підкреслив митець.

До слова, Сергій Лойко свого часу працював у московському бюро газети The Los Angeles Times. Крім того, він є автором численних репортажів з районів військово-політичних конфліктів, у тому числі в країнах колишнього СРСР. Наприкінці жовтня 2014 року перебував чотири дні серед українських військових та добровольців у Донецькому аеропорту. Також Сергій Лойко – автор роману”Аеропорт”, в якому розповідається про події Євромайдану та захист Донецького летовища.

Нагадаємо, влітку Сергій Лойко також ділився ніколи небаченими фото з Донецького аеропорту.

24tv.ua

Продовжити читання

АТО

«Коли поранений товариш віддав свій джгут, то я зрозумів, що таке військове братерство»

Опубліковано

від

Від

21-річний авіатор Олексій Плахотнюк признається, що перекваліфікуватись на мінометника за один лише місяць було нелегко. Але розумів, що залік складатиме не на оцінку, а на право жити

Березень 2017-го. Околиці Щастя на Луганщині, до ворожих позицій метрів сімдесят, не більше. На вулиці давно глуха ніч. «По наших гатять! Піхоті потрібна допомога!» Мінометники без зайвих слів підскакують, звикли, що сон на передовій — умовне поняття. Вирушають на точку давно протоптаними стежками. Треба якнайшвидше відкрити вогонь у відповідь. Серед них і 21-річний Олексій Плахотнюк, навідник мінометної батареї, відряджений до сухопутки з авіації. Він сам виявив бажання. Хлопець ще й гадки не має, що наступні кілька годин змінять усе його життя

Того дня ворог наче оскаженів: штурм за штурмом. Мінометники відкрили вогонь. Іще раз! Іще! Та раптом дві 120-міліметрові міни з характерним свистом, який з їхнім наближенням перетворюється на виття, майже синхронно прилетіли на позицію. Коли розірвалася перша, бійці чимдуж кинулися в різні боки. Але зовсім поруч прогримів другий вибух. Шестеро поранених і двоє загиблих одночасно, ще й один з автомобілів спалахнув. «Стодвадцятки», — подумав Олексій. Побачив загиблих товаришів, з якими ще годину тому вечеряв. «Можливо, я міг прикрити, підбігти… бодай щось зробити?» Спробував підвестися. Та де там… Ногу перебито.

Поруч продовжують лягати міни. В ефірі щось бурмочуть про СПГ та снайпера. А втекти нема як, та й нікуди. Через крововтрату почав непритомніти, але тут же пригадав, як обіцяв матері повернутись. І він почав чимдуж повзти в безпечніше місце. Дорогою відчув, що поранено руку, пошкоджено ногу, у тілі гарячі околки…

«Агов! Ти живий?» — гукнув побратима, який лежав метрів за п’ять. Почувши слабке «так», зрозумів, що тому ще важче. Підповз до товариша. Ляпас! Ще ляпас! «Друже! Ти так не жартуй! Усе буде добре!» Але ж як допомогти, коли й собі не можеш дати ради?

«Хлопці, до мене доповзете? — раптом почувся голос водія з-за вцілілого автомобіля. — У машині є аптечка. Що зможу, зроблю!» Бійці поповзли до водія. Той не розгубився, професійно наклав Олексієві джгут, та кровотеча ніяк не зупинялася. Водій уже використав усі бинти, почав шукати ганчір’я… Аж тут Володя Середістов, який і сам зазнав поранення, швидко підповз і передав свого джгута: «Тримайте!» Тільки так удалося приборкати кровотечу.

Попри важкі поранення, Олексій Плахотнюк зберігав ясний розум. Викликав підмогу по рації. Каже, саме того дня зрозумів, що таке військове братерство, коли побратим — за побратима.

Олексію нещодавно виповнилося 21. Після поранення він переніс п’ять складних операцій, шкутильгає, тож берці тимчасово змінив на кросівки. А на руці й досі — зав’язані жовто-блакитні стрічки, сакральне значення яких розуміє тільки він.

— Дружина без проблем на цілий рік відпустила? — запитую хлопця.

— Е-е-е, яка ще дружина? Від них самі проблеми, від цих дівчат, — віджартовується воїн.

І здається, що він залишився тим самим веселим хлопцем. Та ні… За секунду серйознішає й відповідає.

— Це мій обов’язок. Я не міг не піти. Там більшість хлопців тому, що не могли не піти. Не тому, що хочуть убивати, а тому, що їхнє чоловіче єство не дозволяє сидіти вдома.

Чоловік признається, що перекваліфікуватися на мінометника всього лише за місяць було не так просто, як здається. Адже ця зброя має свої особливості. Тож до занять на полігоні ставився більш ніж серйозно. Розумів, залік складатиме не на оцінку, а на право жити.

— Нам удалося довести все до автоматизму й діяти по-справжньому професійно. На власні очі побачив, що всі ті, що пафосно називають артилерію «богами війни», зовсім не перебільшують. На жаль, через поранення я не зміг продовжити службу на фронті.

Молодий чоловік каже, що за останній рік став дорослішим. Дорослішим на багато років…

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють