Зв'яжіться з нами

Історія

Радянсько-фінська війна: « Перемога», яку кремлівські ідеологи воліють не згадувати

Опубліковано

від

78 років тому розпочалася радянсько-фінська війна, яку часто називають Зимовою війною. Вона тривала 105 днів і, хоча нібито гору в ній взяв Радянський Союз, стала пірровою перемогою (такою, що дістається великою ціною, або рівносильна поразці), здобутою ціною життів десятків тисяч радянських солдатів

Недарма історики нарекли цю війну незнаменитою, а СРСР приховував реальні втрати Червоної армії
у фінській кампанії 1939–1940 рр. Радянська ідеологічна машина працювала таким чином, що невигідні факти внутрішньої і зовнішньої політики подавалися неправдиво або взагалі замовчувалися. Про війну
1939–1940 рр. у СРСР не говорили з багатьох причин. На думку дослідників тих подій, однією з них є те, що
війна з Фінляндією була безпосереднім наслідком пакту Молотова-Ріббентропа, який позбавив останніх засторог щодо розв’язання масштабної війни. Радянсько-фінська війна була невід’ємною частиною початкового етапу Другої світової війни. Якщо розділ Польщі радянська пропаганда подавала як визволення західних українських і білоруських земель, то у випадку з Фінляндією пристойного аргументу не знайшлося.

СРСР виступив у цій війні відвертим агресором, за що був виключений з Ліги Націй (попередник ООН) у грудні 1939 р. А ще про ті події не говорили, бо війна призвела до величезних втрат з радянського боку та продемонструвала згуртованість фінського суспільства в захисті національного суверенітету.

Але спочатку про те, що передувало тим подіям. Колишня шведська провінція Фінляндія була захоплена у Швеції і включена до складу Російської імперії внаслідок Російсько-шведської війни (1808–1809). Щоб запобігти прошведським настроям у фінському суспільстві, Росія охоче надала Фінляндії статус автономії та навіть певною мірою сприяла зростанню національної свідомості фінського народу, доки це віддаляло фінів від Швеції.

Коли ж 1917 року стався Жовтневий переворот та влада потрапила до рук більшовиків, Фінляндія проголосила державну незалежність та, організувавши (не без допомоги з боку Німеччини) власні збройні сили, спромоглася звільнити свою територію від військових частин Червоної гвардії, що перебували там, як на землях Російської імперії. Згодом у Фінляндії було ухвалено Конституцію, обрано Президента.

Тим часом у Радянському Союзі чимало впливових політиків не бажали сприймати Фінляндію як суверенну
державу. Після укладення пакту Молотова-Ріббентропа, за яким Фінляндія була віднесена до радянської «сфери впливу», стосунки між СРСР та Фінляндією погіршилися.

У вересні—жовтні 1939 радянські війська почали зосереджуватися на радянсько-фінському кордоні. Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією.

За цими планами Червона армія одним потужним ударом мала розгромити фінські війська та за декілька днів зайняти всю територію країни, чим «визволити фінських пролетаріїв від буржуазного іга». З усіх репродукторів тоді лунала пісня «Приймай нас, Суомі-красуня», написана спеціально до цих подій. За співвідношенням сил радянські війська мали величезну перевагу і в особовому складі, й в техніці. Як писала Ірина Цимбаленко, одна з дослідників тих подій, «наприкінці листопада 1939 р. на радянсько -фінському кордоні відбулося декілька провокацій: «невідомі» обстріляли радянські прикордонні частини. Внаслідок обстрілу нібито загинуло кілька радянських солдатів. Ці інциденти стали приводом до початку війни. 29 листопада уряд СРСР розірвав договір про ненапад з Фінляндією, а наступного дня о 8-й ранку радянська армія перейшла в наступ».

Головний театр військових дій був розташований на Карельському перешийку. Атаки радянських військ супроводжувалися потужними артилерійськими обстрілами, діями танків та авіації. Однак плани командування Червоної Армії щодо завершення цієї війни за два тижні не були реалізовані. Фіни героїчно оборонялися. Тільки до 11 грудня частини 7-ї армії РСЧА змогли здолати передові фінські позиції. Наступ радянської армії виявився  малоуспішним. Сильні морози і відсутність доріг, лісова місцевість заважали червоноармійцям маневрувати. Фіни, навпаки, організували невеличкі маневрені лижні загони, які несподівано атакували ворога на марші. Значний психологічний вплив на радянських солдатів чинили ефективні дії фінських снайперів.

Замість запланованого просування на 200–250 км Червона армія подолала лише 50–70 км. До того ж через нетривалий час її підрозділи наштовхнулися на укріплення лінії Манергейма. Це була фортифікацій на лінія оборони, яку Фінляндія спромоглася побудувати за 10 попередніх років. Лінія являла собою три смуги укріплень завдовжки близько 135 км та до 90 км углиб. Вона перетинала Карельський перешийок від Фінської затоки до Ладозького озера. До складу лінії входило майже п’ять тисяч оборонних об’єктів. Під
Сумма по фінських позиціях було випущено близько 150 тисяч снарядів. Радянська авіація за один тільки
день 17 грудня скинула на територію Фінляндії 15 тисяч авіабомб. Але й це не дало бажаних результатів. Втрати Червоної армії були дуже великі, лише у грудні загальні втрати становили майже 70 тисяч осіб. Радянському військовому керівництву довелося терміново підсилювати своє угруповання. На початку 1940 р. на Карельський перешийок прибуло ще 13 стрілецьких дивізій. Лише 11 лютого 1940 р. Червона армія змогла перейти у рішучий наступ, неймовірними зусиллями лінія Манергейма була прорвана.

До березня 1940 року фінський уряд вичерпав мобілізаційні ресурси своєї країни і усвідомив, що зовнішньої військової допомоги Фінляндія від союзників не отримає. За цих умов стримати наступ Червоної армії було неможливо. Виникла загроза повної окупації країни, найімовірнішим наслідком чого було включення Фінляндії до складу СРСР.

Тому уряд Фінляндії виступив з пропозицією щодо мирних переговорів. Через п’ять днів був підписаний
мирний договір. За його умовами, СРСР дісталося 10 % території Фінляндії, де проживало 12 % населення. Це були промислово розвинені райони, включаючи друге за величиною місто Фінляндії Віїпурі (нинішній Виборг). У межах СРСР повністю опинилося Ладозьке озеро. А ще СРСР отримав в оренду на 30 років частину півострова Ханко (Гангут) для будівництва там військово-морської бази.

Радянсько-фінська війна тривала 105 днів. За цей час Радянський Союз втратив 126 875 військовослужбовців. Загальні втрати у фінських військах за час війни були вдвічі менші — 67 тис. осіб.

Насамкінець варто, як на мене, приділити увагу висновкам щодо тієї війни, яку досліджував Максим Паламарчук. Він, зокрема, пише, що історія опору Фінляндії СРСР справді повчальна для України. Але саме історія, а не міф.

Хоробрість та самопожертва вояків не може змінити реалії співвідношення сил та рівня технічної оснащеності армій. Відповідне співвідношення українських та російських збройних сил є кращим, ніж Фінляндії та СРСР. Але спільним є головне — в обох випадках слабша армія нездатна завдати противнику стратегічної військової поразки.

Її роль — максимально підвищити «ціну» ворожої агресії. Армія дозволяє зберегти незалежність. Але, якщо співвідношення військових сил не зміниться, військо не може бути інструментом повернення втрачених територій.

Компромісні домовленості з агресором справді врятували Фінляндію. Але це сталося завдяки тому, що вона перебувала на периферії інтересів СРСР. Для сучасного Кремля «українське питання» завжди
буде пріоритетним. Отже, українські поступки лише заохотять російських очільників до спроб його «остаточного вирішення».

І ще одне. За словами Максима Паламарчука, протистояння СРСР і Фінляндії припинилося тоді, коли Кремль відмовився від планів повернути «втрачений шматок імперії». Пошук справжнього, а не «холодного» миру між Росією та Україною почнеться, коли Москва справді думатиме про Київ, як про сусідню столицю, а не як про «мать городов рускіх».

Підготував Анатолій КРАВЕЦЬ

 

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі

Історія

Французькі генерали розстрілювали земляків за опір окупантам

Опубліковано

від

Від

Париж був окупований нацистами 14 червня 1940 року, через місяць після того, як німецький вермахт увійшов на територію Франції. Через вісім днів Франція підписала акт про припинення воєнних дій проти Німеччини. Вона втрачала контроль над 60% своєї території, флот, повністю роззброювалась і зобов’язувалась утримувати німецькі та італійські окупаційні війська.

5 червня 1940 pоку почався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. Становище Франції ускладнилось вступом у війну на боці Німеччини Італії та необхідністю відкриття фронту в Альпах. Але наступ, розпочатий італійською армією від Монблану до Середземного моря, провалився. Хоча італійська армія у 6 разів чисельно переважала французьку.

10 червня уряд втік із столиці, оголосивши Париж “відкритим містом”. Командувач столичним гарнізоном генерал Денц отримав наказ розстрілювати кожного, хто чинитиме опір німцям.

Вранці 14 червня німці без бою вступили в Париж. Маршал Петен, зайнявши 17 червня пост глави уряду, запросив у Гітлера перемир’я. У південній Франції владу було передано маріонетковому уряду Петена. Економіка країни контролювалась німецьким урядом. Капітулянтська політика уряду викликала всенародне обурення. Генерал Шарль де Голль проводив у Лондоні переговори про військову співпрацю з Англією.

18 червня він звернувся по радіо до французьких військових, котрі перебували за межами метрополії, із закликом об’єднатися для боротьби за визволення Франції. З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 тис. промислових підприємств. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів.

У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції.

25 серпня 1944 року після більш ніж чотирьох років нацистської окупації французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Опір німців був невеликий і командувач німецького гарнізону генерал Дітріх фон Хольтіц, котрий проігнорував наказ Адольфа Гітлера спалити Париж дотла, підписав у полудень формальний акт про капітуляцію. 26 серпня війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях.

gazeta.ua

Продовжити читання

Історія

Чотири роки тому українські війська визволили від проросійських окупантів Маріуполь

Опубліковано

від

Від

Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був (та й залишається) ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.

Маріуполь – це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство – концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України.

Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича. Особливо проросійські сили активізувалися після так званого приєднання Криму до Росії.

Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар. 9 травня, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС – Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. До того ж, терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі.

Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег. Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу – Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних Сил України та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов».

Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби надати можливість містянам проголосувати разом з іншими українцями на президентських виборах, але згодом, після аналізу наявних сил і засобів, відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня.

У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону «Азов», 2 роти спецбатальйону «Дніпро», 2 роти Національної гвардії та спецназ МВС. Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів, повідомляє Укрінформ.

Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГ. Штурм розпочався о 5-й ранку. У ході зачистки Маріуполя від проросійських найманців було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Відтоді, завдяки зусиллям українських військових та самих маріупольців, місто живе хоч і напруженим, але мирним життям, залишаючись вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015 року. У той день терористи з артилерії обстріляли блокпости Збройних Сил України та житловий мікрорайон «Східний». Загинули 30 людей, пораненння отримали 128, серед загиблих і поранених були діти.

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Історія

Хроники независимости. Была ли Тузла репетицией аннексии Крыма?

Опубліковано

від

Від

До 2003 года о существовании острова Тузла не знали даже многие украинцы. В 2003 году о Тузле узнал весь мир.

Тогда, в 2003-м году, Тузла стала первым тревожным звонком будущей агрессии России против Украины. Несмотря на то, что в 2003-м уровень напряжения и угрозы был запредельно высоким, россиян заставили отступить. Украина продемонстрировала готовность дать силовой отпор в ответ на любые посягательства на ее территорию.

Это был первый острый приграничный конфликт между Украиной и РФ, едва не переросший в боевые действия. Президент Леонид Кучма экстренно прервал свой визит в Латинскую Америку, прилетел в Крым и приказал военным открывать огонь на поражение, если Россия не остановит строительство дамбы. В считанные часы Украина высадила на Тузле сотни бойцов специальных подразделений, перебросила в Керченский пролив дополнительные корабли и самолеты, а также начала боевые учения на материке.

LB.ua вспоминает ключевые моменты битвы за Тузлу, которую Украина выиграла. Спустя 11 лет Россия оккупировала Крым, но история на этом не закончена. У неё точно будет продолжение…

lb.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють