Зв'яжіться з нами

Історія

Радянсько-фінська війна: « Перемога», яку кремлівські ідеологи воліють не згадувати

Опубліковано

від

78 років тому розпочалася радянсько-фінська війна, яку часто називають Зимовою війною. Вона тривала 105 днів і, хоча нібито гору в ній взяв Радянський Союз, стала пірровою перемогою (такою, що дістається великою ціною, або рівносильна поразці), здобутою ціною життів десятків тисяч радянських солдатів

Недарма історики нарекли цю війну незнаменитою, а СРСР приховував реальні втрати Червоної армії
у фінській кампанії 1939–1940 рр. Радянська ідеологічна машина працювала таким чином, що невигідні факти внутрішньої і зовнішньої політики подавалися неправдиво або взагалі замовчувалися. Про війну
1939–1940 рр. у СРСР не говорили з багатьох причин. На думку дослідників тих подій, однією з них є те, що
війна з Фінляндією була безпосереднім наслідком пакту Молотова-Ріббентропа, який позбавив останніх засторог щодо розв’язання масштабної війни. Радянсько-фінська війна була невід’ємною частиною початкового етапу Другої світової війни. Якщо розділ Польщі радянська пропаганда подавала як визволення західних українських і білоруських земель, то у випадку з Фінляндією пристойного аргументу не знайшлося.

СРСР виступив у цій війні відвертим агресором, за що був виключений з Ліги Націй (попередник ООН) у грудні 1939 р. А ще про ті події не говорили, бо війна призвела до величезних втрат з радянського боку та продемонструвала згуртованість фінського суспільства в захисті національного суверенітету.

Але спочатку про те, що передувало тим подіям. Колишня шведська провінція Фінляндія була захоплена у Швеції і включена до складу Російської імперії внаслідок Російсько-шведської війни (1808–1809). Щоб запобігти прошведським настроям у фінському суспільстві, Росія охоче надала Фінляндії статус автономії та навіть певною мірою сприяла зростанню національної свідомості фінського народу, доки це віддаляло фінів від Швеції.

Коли ж 1917 року стався Жовтневий переворот та влада потрапила до рук більшовиків, Фінляндія проголосила державну незалежність та, організувавши (не без допомоги з боку Німеччини) власні збройні сили, спромоглася звільнити свою територію від військових частин Червоної гвардії, що перебували там, як на землях Російської імперії. Згодом у Фінляндії було ухвалено Конституцію, обрано Президента.

Тим часом у Радянському Союзі чимало впливових політиків не бажали сприймати Фінляндію як суверенну
державу. Після укладення пакту Молотова-Ріббентропа, за яким Фінляндія була віднесена до радянської «сфери впливу», стосунки між СРСР та Фінляндією погіршилися.

У вересні—жовтні 1939 радянські війська почали зосереджуватися на радянсько-фінському кордоні. Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією.

За цими планами Червона армія одним потужним ударом мала розгромити фінські війська та за декілька днів зайняти всю територію країни, чим «визволити фінських пролетаріїв від буржуазного іга». З усіх репродукторів тоді лунала пісня «Приймай нас, Суомі-красуня», написана спеціально до цих подій. За співвідношенням сил радянські війська мали величезну перевагу і в особовому складі, й в техніці. Як писала Ірина Цимбаленко, одна з дослідників тих подій, «наприкінці листопада 1939 р. на радянсько -фінському кордоні відбулося декілька провокацій: «невідомі» обстріляли радянські прикордонні частини. Внаслідок обстрілу нібито загинуло кілька радянських солдатів. Ці інциденти стали приводом до початку війни. 29 листопада уряд СРСР розірвав договір про ненапад з Фінляндією, а наступного дня о 8-й ранку радянська армія перейшла в наступ».

Головний театр військових дій був розташований на Карельському перешийку. Атаки радянських військ супроводжувалися потужними артилерійськими обстрілами, діями танків та авіації. Однак плани командування Червоної Армії щодо завершення цієї війни за два тижні не були реалізовані. Фіни героїчно оборонялися. Тільки до 11 грудня частини 7-ї армії РСЧА змогли здолати передові фінські позиції. Наступ радянської армії виявився  малоуспішним. Сильні морози і відсутність доріг, лісова місцевість заважали червоноармійцям маневрувати. Фіни, навпаки, організували невеличкі маневрені лижні загони, які несподівано атакували ворога на марші. Значний психологічний вплив на радянських солдатів чинили ефективні дії фінських снайперів.

Замість запланованого просування на 200–250 км Червона армія подолала лише 50–70 км. До того ж через нетривалий час її підрозділи наштовхнулися на укріплення лінії Манергейма. Це була фортифікацій на лінія оборони, яку Фінляндія спромоглася побудувати за 10 попередніх років. Лінія являла собою три смуги укріплень завдовжки близько 135 км та до 90 км углиб. Вона перетинала Карельський перешийок від Фінської затоки до Ладозького озера. До складу лінії входило майже п’ять тисяч оборонних об’єктів. Під
Сумма по фінських позиціях було випущено близько 150 тисяч снарядів. Радянська авіація за один тільки
день 17 грудня скинула на територію Фінляндії 15 тисяч авіабомб. Але й це не дало бажаних результатів. Втрати Червоної армії були дуже великі, лише у грудні загальні втрати становили майже 70 тисяч осіб. Радянському військовому керівництву довелося терміново підсилювати своє угруповання. На початку 1940 р. на Карельський перешийок прибуло ще 13 стрілецьких дивізій. Лише 11 лютого 1940 р. Червона армія змогла перейти у рішучий наступ, неймовірними зусиллями лінія Манергейма була прорвана.

До березня 1940 року фінський уряд вичерпав мобілізаційні ресурси своєї країни і усвідомив, що зовнішньої військової допомоги Фінляндія від союзників не отримає. За цих умов стримати наступ Червоної армії було неможливо. Виникла загроза повної окупації країни, найімовірнішим наслідком чого було включення Фінляндії до складу СРСР.

Тому уряд Фінляндії виступив з пропозицією щодо мирних переговорів. Через п’ять днів був підписаний
мирний договір. За його умовами, СРСР дісталося 10 % території Фінляндії, де проживало 12 % населення. Це були промислово розвинені райони, включаючи друге за величиною місто Фінляндії Віїпурі (нинішній Виборг). У межах СРСР повністю опинилося Ладозьке озеро. А ще СРСР отримав в оренду на 30 років частину півострова Ханко (Гангут) для будівництва там військово-морської бази.

Радянсько-фінська війна тривала 105 днів. За цей час Радянський Союз втратив 126 875 військовослужбовців. Загальні втрати у фінських військах за час війни були вдвічі менші — 67 тис. осіб.

Насамкінець варто, як на мене, приділити увагу висновкам щодо тієї війни, яку досліджував Максим Паламарчук. Він, зокрема, пише, що історія опору Фінляндії СРСР справді повчальна для України. Але саме історія, а не міф.

Хоробрість та самопожертва вояків не може змінити реалії співвідношення сил та рівня технічної оснащеності армій. Відповідне співвідношення українських та російських збройних сил є кращим, ніж Фінляндії та СРСР. Але спільним є головне — в обох випадках слабша армія нездатна завдати противнику стратегічної військової поразки.

Її роль — максимально підвищити «ціну» ворожої агресії. Армія дозволяє зберегти незалежність. Але, якщо співвідношення військових сил не зміниться, військо не може бути інструментом повернення втрачених територій.

Компромісні домовленості з агресором справді врятували Фінляндію. Але це сталося завдяки тому, що вона перебувала на периферії інтересів СРСР. Для сучасного Кремля «українське питання» завжди
буде пріоритетним. Отже, українські поступки лише заохотять російських очільників до спроб його «остаточного вирішення».

І ще одне. За словами Максима Паламарчука, протистояння СРСР і Фінляндії припинилося тоді, коли Кремль відмовився від планів повернути «втрачений шматок імперії». Пошук справжнього, а не «холодного» миру між Росією та Україною почнеться, коли Москва справді думатиме про Київ, як про сусідню столицю, а не як про «мать городов рускіх».

Підготував Анатолій КРАВЕЦЬ

 

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють