Зв'яжіться з нами

АТО

Позиція «Скабка» міцно тримається в глибині бойових порядків окупантів

Опубліковано

від

Тут до ворога лише 50–100 метрів

— Ну що, готові? — запитує провідник на ім’я Олег, небагатослівний боєць міцної статури в білому маскувальному костюмі.

— Так, готові, — бадьоро відповідаємо, намагаючись приховати хвилювання, яке мимоволі охопило в передчутті майбутнього виходу на одну з крайніх позицій на нашій передовій.

— Пересуваємося слід у слід, дистанція три-чотири метри. Не палити, ліхтариками не світити, не розмовляти, мобільні телефони вимкнути, — дає настанови Олег, після чого рушаємо.

Нас супроводжують троє розвідників підрозділу, який тримає оборону в районі Авдіївки. Хлопці всі досвідчені. За плечима трирічний бойовий досвід. Один рухається попереду, другий замикає нашу нечисленну групу. Третього не видно, але він десь поруч. Зв’язок із ним підтримує старший групи сержант Михайло. Яким чином він це робить, залишається загадкою. Але за тими несподіваними зупинками, змінами темпу і напряму руху ми розуміємо, що сигнали розвідника своєчасно доходять до старшого групи.

Залишився позаду крайній блокпост, і вузька стежка завела у густий чагарник. Далі шлях лежить лісом, покритим глибоким шаром снігу. Судячи з того, як упевнено рухається наш провідник, дорогу він знає добре і чудово орієнтується серед практично однакового лісового пейзажу.

Перші сутінки вже накривали землю, незвична тиша тільки створювала ілюзію умиротворення. Насправді ж — насторожувала. Адже ми йшли практично вздовж лінії оборони супротивника. Від найближчих позицій окупантів нас відокремлювали 50–100 метрів. Сліди війни були помітні всюди, починаючи від зрізаних осколками снарядів дерев до глибоких вирв і напівзасипаних землею траншей.

Ось пройшли місце, де майже рік тому героїчно загинув заступник командира батальйону 72-ї бригади 23-річний капітан Андрій Кизило. Його підрозділ зайняв тоді стратегічно важливу позицію російських найманців «Алмаз-1» і зумів утримати її до підходу основних сил. Тоді артилерія і танки загарбників протягом восьми годин безперервно обстрілювали наших солдатів, намагаючись повернути втрачені позиції. Командир особисто підбив з протитанкового гранатомета російський Т-72.

Зараз тут стоять десантники. Вони не тільки добре укріпили цю ділянку оборони, але і значно поліпшили своє тактичне положення. Якщо раніше смуга оборони проходила досить рівно на незначній відстані від ворога, то завдяки вмілому маневруванню нещодавно бійцям вдалося буквально вклинитися між двома опорними пунктами російських загарбників та облаштуватися на їхніх флангах. Невипадково нова позиція отримала дуже символічну назву — «Скабка».

— Ця назва найбільш точно відображає значення нашого опорника. Він немов скабка в тілі окупантів, — говорить командир ВОПа лейтенант Максим. — За будь-якої спроби поворушитися вштрикується своїм вістрям в їхнє тіло, сковує сили ворога і заважає вільно пересуватися майже в зоні відповідальності підрозділів найманців.

— Всупереч традиційній тактиці зайшли туди білої днини, — розповідає учасник операції сержант Олександр Н. Ворог після ночі знизив пильність. Судячи з усього, на постах у них залишилося мало людей. Дехто відпочивав, решта не надто уважно дивилися в наш бік, коротше, вони нас проґавили. Тому ми відразу почали обладнувати позицію. Тільки увечері загарбники зрозуміли, що трапилося. Їхня спроба відкинути нас на попередні рубежі виявилася марною. Вдячні за допомогу сусідам, які тримають оборону праворуч і ліворуч. Після невдалої атаки ворог деякий час не наважувався на активні дії. Потім здійснив другу спробу. Потай обладнав поруч із нами спостережний пункт, посадив у лісі кулеметника, гранатометника і снайпера та вирішив влаштувати засідку. Проте наші розвідники спрацювали на випередження. Під час чергового огляду місцевості виявили їхнє місце розташування і передали координати у штаб. Увечері по цій ділянці було завдано вогневого ураження. Отже, спостережний пост окупантів загальними зусиллями було знешкоджено. Зараз на тому місці лише кілька вирв та потрощений вітровал.

— Ми добре вивчили противника, — зазначає розвідник лейтенант Максим. — Причому не тільки його систему оборони, а й характер дій. Війна нас навчила, що не можна недооцінювати ворога. На тій стороні сидять не шахтарі, а добре навчені найманці й кадрові військові РФ. Зменшення кількості обстрілів зовсім не означає, що ворог відмовився від своїх загарбницьких намірів. Вони вже рідко ведуть хаотичні обстріли. Їхня тактика дещо змінилася. Спочатку відкривають провокаційний неприцільний вогонь, намагаючись виявити наші вогневі точки. Якщо ми відповідаємо, б’ють уже з більш важкого озброєння і прицільно. Цю схему окупантів ми швидко осягнули. Тепер діємо за планом, який не дає їм можливості виявити нашу систему вогню і оборони. Здобута нами інформація — це збережені життя солдатів і завдання максимального ураження ворогові. Деколи наші дії нестандартні, але прораховані до дрібниць. Навіть заздалегідь підготовлена операція може піти зовсім не так, як планувалося. Тому на цей випадок у розвідників завжди має бути план «Б» і навіть «В».

Олександр КІНДСФАТЕР

na.mil.gov.ua

АТО

Авдіївська «промка». Як окупанти вивчають Гімн України

Опубліковано

від

Від

Безкоштовні «курси» іноземної мови проводять українські захисники супротивнику. Таку «послугу» окупантам надають українські десантники на позиціях Авдіївської «промки».

Бойовики незаконних збройних формувань щоденно вивчають слова Українського Гімну та репертуар наших патріотичних пісень. Проте російсько-окупаційні війська поблизу «промки» часто ведуть обстріли наших позицій. Однак після відповідної «виховної роботи» з боку українських десантників, замовкають та продовжують слухати запропоновані українські пісні.

Відео: Військове телебачення України

Продовжити читання

АТО

После выпуска из академии — на передовую. Через два месяца — ротный

Опубліковано

від

Від

Насколько хладнокровно и расчетливо для своего возраста действует этот молодой командир, удивляются даже бывалые воины.

— Группа боевиков, состоящая из почти пятнадцати человек, пользуясь темнотой и туманом, сделала попытку обойти нас с фланга, — рассказывает о подробностях прошлого боя сержант Александр С., военнослужащий десантного подразделения, которое держит оборону вокруг Авдеевки. — Под прикрытием минометного и пулеметного огня они выдвинулись из развалин и подошли к нам на расстояние до 30 метров. Для нас это не стало сюрпризом. И заслуга в этом нашего командира — лейтенанта Назара П. Как только мы зашли на позицию, он сказал: «Противник решит, что новички, которые не знают обстановки и местности, которые не смогут эффективно им противодействовать». Однако враги не учли, что в течение дня мы не только максимально вкапывались в землю, оборудовали позиции и огневые точки, но и определили наиболее вероятные места, откуда мог появиться противник. Поэтому заблаговременно подготовились к встрече незваных гостей и приготовили им много разных «подарков».

Все произошло именно так, как предполагал командир. Боевики полезли, как тараканы, именно там, где их ожидали. Бойцы подпустили их на 25 метров и открыли огонь. Он был настолько точный и плотный, что атака захлебнулась в самом начале. Потеряв нескольких убитыми и ранеными, они отошли и сразу же попросили по рации о перемирии…

Это лишь один из немногих эпизодов, который наглядно продемонстрировал командирский талант молодого офицера. Выпускник факультета ВДВ Военной академии (г. Одесса) лейтенант Назар П. в свои неполные 21 в прошлом году с отличием окончил вуз и сразу же попал на фронт. Война — самый строгий экзаменатор. И то, как выполнил первые боевые задачи молодой командир взвода, продемонстрировало его уровень командирской подготовки.

Это произошло вблизи Новгородского. Обострение, происходившее здесь в начале 2017 года, коснулось непосредственно и подразделения Назара П.

— Тогда нас обстреливали каждый день, — вспоминает прошлые события старшина Иван. — Но в тот день враг решил не ограничиваться обстрелами. Мы сначала не обратили внимание на то, что огонь как-то внезапно прекратился. И когда из дальнего наблюдательного поста поступил сигнал, что ДРГ российских наемников около 12 человек тайно передвигается вдоль лесополосы в направлении нашего ВОПа, немедленно отправились на помощь.

Группу повел командир. Но не это удивило бойцов, в числе которых, кстати, было немало ребят с боевым опытом, а то, как нестандартно и смело действовал офицер в этой ситуации. Все рассчитывали, что, когда попадем на НП, где осталось всего три человека, то немедленно откроем заградительный огонь и заставим диверсионную группу отойти. Однако у нашего командира был совсем другой план. За 200 метров до нашего поста лейтенант разделил группу на две части. Я и еще двое бойцов ушли на НП. Вторую, более многочисленную группу, повел в сторону противника командир. Нам была поставлена задача ждать команду на открытие огня и ни в коем случае не раскрывать себя. Через несколько минут мы были уже на наблюдательном посту. Заняли оборону и стали ждать. Кстати, тогда мы уже потеряли противника из поля зрения и даже не знали, в каком направлении вести огонь. Минуты тянулись, как часы, и наконец по рации услышали голос Назара: «Огонь на «два часа» от линии электропередач!» Отрабатываем из всех стволов в указанном направлении. Командир время от времени продолжает корректировать наш огонь, мы четко придерживались целеуказаний, хотя никого и не видели. И вдруг справа от нас раздается несколько выстрелов из гранатометов и начинается плотный огонь пулемета. В ответ слышится лишь беспорядочная автоматная стрельба. Мы замерли, не до конца понимая, что происходит. Через 10 минут все затихает. «Отбой!» — голос командира выводит всех из состояния максимального психологического напряжения. Итог боя: уничтожено пять боевиков, остальные рассеяны, они отошли, имея на руках несколько «двохсотых». План командира сработал на 100%.

А события разворачивались таким образом: пока мы находились на посту, командир обошел ДРГ с тыла. Занял удобную позицию и дал нам команду на открытие огня как раз в направлении движения головного дозора оккупантов. Они предсказуемо развернулись и начали отходить точно к месту нашей засады. Группа командира подпустила их на 30 метров и открыла огонь одновременно из гранатометов и пулемета. Для «орков» это было настолько неожиданно, что они даже не знали, в какую сторону отходить. С учетом того, что мы тоже стреляли, враги оказались в огненном мешке, и у них началась настоящая паника.

— После этого эпизода мы еще сильнее стали уважать нашего Назара Анатольевича. Можно только удивляться, насколько хладнокровно и осмотрительно, как для его возраста, действует этот молодой талантливый командир, уже, кстати, ротный, — подытожил старшина Иван.

Александр КИНДСФАТЕР, “Народная армия”

sprotyv.info

Продовжити читання

АТО

2014-й. Історія ланки ударних гелікоптерів Ми-24: Слов’янськ, Савур-Могила і Лисичанськ (відео)

Опубліковано

від

Від

сторія ланки ударних гелікоптерів Ми-24 армійської авіації ЗС України, за плечима екіпажів яких Слов’янськ, Савур-Могила і Лисичанськ.

Про це у сюжеті 112 каналу до Дня Збройних Сил України.

Продовжити читання

Зараз обговорюють