Зв'яжіться з нами

Історія

Підводний безпілотник уперше застосували після авіакатастрофи над Паломаресом

Опубліковано

від

17 січня 1966 року американський стратегічний бомбардувальник B-52G з термоядерними бомбами на борту зіткнувся з літаком-паливозаправником KC-135 під час дозаправлення в повітрі. Унаслідок катастрофи
загинуло семеро осіб і було втрачено чотири термоядерні бомби. Три з них упали на суші, і їх було знайдено відразу, четверту бомбу, яка впала в море, знайшли після двомісячних пошуків.

Щоб здійснювати пошукові роботи, було сформовано ескадру ВМС США з 34 кораблів, на яких було понад три тисячі військових моряків і цивільних контрактників. Для дослідження дна на малих глибинах до 24 метрів використовували аквалангістів. Водолази в скафандрах працювали на глибині до 120 метрів. Пошуки на великих глибинах виконували підводними пілотованими апаратами «Алвін» та «Алюмінаут».

Бомбу було виявлено апаратом «Алвін» на глибині майже 800 м. Вона лежала на схилі розлому, глибина якого доходила до 1300 м. Перша спроба підняти її, прив’язавши трос до парашутних строп, виявилася невдалою. Після цього інциденту в подальших роботах використовували дистанційно керований безпілотний апарат CURV-І, розроблений на початку 1960-х. 7 квітня за допомогою апарата вдалося прикріпити два троси до парашута, але під час спроби завести третій трос CURV заплутався й не впорався з керуванням. Спроби звільнити його закінчилися невдачею, і було вирішено піднімати бомбу разом з апаратом на двох тросах. Цього разу все закінчилося успішно, і бомбу було піднято на палубу рятувального корабля на 81-й день після катастрофи.

Успішне використання першого дистанційно керованого підводного апарата спричинило подальший розвиток цієї технології, а сам CURV-I тепер називають «піонером» концепції підводних телеоператорів.

Інф. «НА»

 

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі

Історія

Французькі генерали розстрілювали земляків за опір окупантам

Опубліковано

від

Від

Париж був окупований нацистами 14 червня 1940 року, через місяць після того, як німецький вермахт увійшов на територію Франції. Через вісім днів Франція підписала акт про припинення воєнних дій проти Німеччини. Вона втрачала контроль над 60% своєї території, флот, повністю роззброювалась і зобов’язувалась утримувати німецькі та італійські окупаційні війська.

5 червня 1940 pоку почався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. Становище Франції ускладнилось вступом у війну на боці Німеччини Італії та необхідністю відкриття фронту в Альпах. Але наступ, розпочатий італійською армією від Монблану до Середземного моря, провалився. Хоча італійська армія у 6 разів чисельно переважала французьку.

10 червня уряд втік із столиці, оголосивши Париж “відкритим містом”. Командувач столичним гарнізоном генерал Денц отримав наказ розстрілювати кожного, хто чинитиме опір німцям.

Вранці 14 червня німці без бою вступили в Париж. Маршал Петен, зайнявши 17 червня пост глави уряду, запросив у Гітлера перемир’я. У південній Франції владу було передано маріонетковому уряду Петена. Економіка країни контролювалась німецьким урядом. Капітулянтська політика уряду викликала всенародне обурення. Генерал Шарль де Голль проводив у Лондоні переговори про військову співпрацю з Англією.

18 червня він звернувся по радіо до французьких військових, котрі перебували за межами метрополії, із закликом об’єднатися для боротьби за визволення Франції. З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 тис. промислових підприємств. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів.

У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції.

25 серпня 1944 року після більш ніж чотирьох років нацистської окупації французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Опір німців був невеликий і командувач німецького гарнізону генерал Дітріх фон Хольтіц, котрий проігнорував наказ Адольфа Гітлера спалити Париж дотла, підписав у полудень формальний акт про капітуляцію. 26 серпня війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях.

gazeta.ua

Продовжити читання

Історія

Чотири роки тому українські війська визволили від проросійських окупантів Маріуполь

Опубліковано

від

Від

Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був (та й залишається) ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.

Маріуполь – це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство – концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України.

Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича. Особливо проросійські сили активізувалися після так званого приєднання Криму до Росії.

Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар. 9 травня, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС – Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. До того ж, терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі.

Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег. Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу – Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних Сил України та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов».

Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби надати можливість містянам проголосувати разом з іншими українцями на президентських виборах, але згодом, після аналізу наявних сил і засобів, відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня.

У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону «Азов», 2 роти спецбатальйону «Дніпро», 2 роти Національної гвардії та спецназ МВС. Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів, повідомляє Укрінформ.

Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГ. Штурм розпочався о 5-й ранку. У ході зачистки Маріуполя від проросійських найманців було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Відтоді, завдяки зусиллям українських військових та самих маріупольців, місто живе хоч і напруженим, але мирним життям, залишаючись вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015 року. У той день терористи з артилерії обстріляли блокпости Збройних Сил України та житловий мікрорайон «Східний». Загинули 30 людей, пораненння отримали 128, серед загиблих і поранених були діти.

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Історія

Хроники независимости. Была ли Тузла репетицией аннексии Крыма?

Опубліковано

від

Від

До 2003 года о существовании острова Тузла не знали даже многие украинцы. В 2003 году о Тузле узнал весь мир.

Тогда, в 2003-м году, Тузла стала первым тревожным звонком будущей агрессии России против Украины. Несмотря на то, что в 2003-м уровень напряжения и угрозы был запредельно высоким, россиян заставили отступить. Украина продемонстрировала готовность дать силовой отпор в ответ на любые посягательства на ее территорию.

Это был первый острый приграничный конфликт между Украиной и РФ, едва не переросший в боевые действия. Президент Леонид Кучма экстренно прервал свой визит в Латинскую Америку, прилетел в Крым и приказал военным открывать огонь на поражение, если Россия не остановит строительство дамбы. В считанные часы Украина высадила на Тузле сотни бойцов специальных подразделений, перебросила в Керченский пролив дополнительные корабли и самолеты, а также начала боевые учения на материке.

LB.ua вспоминает ключевые моменты битвы за Тузлу, которую Украина выиграла. Спустя 11 лет Россия оккупировала Крым, но история на этом не закончена. У неё точно будет продолжение…

lb.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють