Зв'яжіться з нами

АТО

«Народні» літаки — «Рятунчик» та «Везунчик»

Опубліковано

від

Вони могли залишитися сухими рядками в архівних документах, згинути в утилізаційному цеху, стати музейними експонатами чи технічними пам’ятниками… Проте цього не сталося. Два колись «мертві» літаки Ан-26 бригади транспортної авіації завдяки потужній підтримці волонтерів були повернуті до строю. Нині «народні» літаки активно використовуються військовими.

— Простою техніки в нас не буває, кожен літак затребуваний, а особливо тепер, коли проводяться навчання, — каже полковник Олег Михайленко. — Буквально нещодавно один із відновлених бортів — «Рятунчик» перевозив поранених із Дніпра до Києва, тож він повністю відповідає своїй назві. Завдяки «Рятунчику» вдається трохи зменшити навантаження на санітарний літак аеромедичної евакуації «Віта», адже частину завдань бере на себе наш борт. Активно використовується й «Везунчик», він виконує завдання із перевезення вантажу й пасажирів.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

na.mil.gov.ua

АТО

РФ прийняла рішення вводити війська у Крим ще до отримання листа Януковича (документ)

Опубліковано

від

Від

Це випливає з протоколів допиту екс-депутата Держдуми Російської Федерації Іллі Пономарьова, який відбувся 19 грудня 2016 року.

Екс-депутат Держдуми Російської Федерації Ілля Пономарьов, який вважається одним з ключових свідків Генпрокуратури у справі про держзраду Віктора Януковича, свідчить, що запрошення членам Ради Федерації РФ розсилалися ще до появи листа президента-втікача до Путіна «про використання військ РФ на території України». Це випливає з протоколів допиту Пономарьова, який відбувся 19 грудня 2016 року. Копії протоколу «Главкому» надало джерело в ГПУ.

Відповідно, за словами Іллі Пономарьова, агресія Росії була неминучою. «Наскільки я розумію з точки зору хронології, рішення про скликання Ради Федерації було прийнято раніше, ніж прийшло вказане звернення Януковича В.Ф. Від моїх знайомих сенаторів, від кого саме на сьогоднішній момент вже не пам’ятаю, мені відомо, що членів Ради Федерації обдзвонювали та розсилали запрошення на зазначене позачергове засідання Ради Федерації ще 28.02.2014 р.», – вказано у протоколі. Нагадаємо, що лист Януковича Путіну датований 01.03.2014 року.

Далі в протоколі допиту Пономарьов вказує, що про існування листа Януковича йому стало відомо з повідомлень в ЗМІ, а його копію він побачив 3 березня 2014 року під час трансляції засідання Радбезу ООН: «Я особисто зазначеного звернення Януковича В.Ф. не бачив, читав про нього в ЗМІ, а також бачив, як Постійний представник Росії в ООН Чуркін показував копію зазначеного заяви на засіданні Ради Безпеки ООН 03.03.2014».

У той же час, багато публічних виступів Пономарьова дещо суперечать його свідченням, зафіксованим у протоколі допиту. Зокрема, в своєму недавньому інтерв’ю він вказує, що знав про існування листа: «Суть у тому, що Янукович написав листа з проханням ввести війська. Цей лист було показано публічно на засіданні Ради Федерації. Відповідно, ми, як парламентарі, про це знали і давали свідчення, що цей лист був, що він зачитувався… Янукович не мав права писати цей лист, тому звідси, з точки зору українського права, і виникає склад державної зради. А ми, як свідки, говорили про те, що він був і вплинув на дії Росії, що, власне, і становить зраду».

Поза тим, зафіксовані у протоколах свідчення Пономарьова для ГПУ багато в чому схожі з раніше опублікованими копіями допитів іншого колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова, розстріляного в Києві, якого прокуратура також довгий час називала ключовим свідком у справі Януковича. Вороненков також у своїх свідченнях посилався багато в чому на повідомлення в ЗМІ. До цих пір в рамках процесу проти екс-президента-втікача держзвинувачення не змогло скористатися раніше даними письмовими свідченнями Вороненкова для ГПУ. У свою черги адвокати Януковича, які мають доступ до всіх матеріалів справи і протоколів допиту, неодноразово використовували в процесі ці протиріччя або розпливчасті формулювання свідків на свою користь.

Продовжити читання

АТО

Позывной «Палач»: крымчане ждут освобождения полуострова от российских оккупантов. ВИДЕО

Опубліковано

від

Від

Не по своей воле променял он Крымские горы на донецкие терриконы – после аннексии украинского полуострова ушел на фронт добровольцем боец ​​с позывным “Палач”. Сейчас он – командир взвода, и вместе со своими побратимами воюет со страной-агрессором за возвращение родной земли, сообщает 5 канал.

Подарки с неба от террористов здесь – каждый день. Их уже набралось на целый музей – рассказывают бойцы бригады, которые последние несколько месяцев защищают подступы к Новотроицкому.

Почти горные ландшафты среди донецких степей напоминают командиру взвода с позывным “Палач” родной Крым. Мужчина пошел в добровольцы после аннексии полуострова. Воевал под Мариуполем и Луганском. Всюду с ним – флаг крымскотатарского народа, простреленный российскими наемниками.

В Крыму остались семья и свой небольшой бизнес, рассказывает боец. Близкие поддерживают его выбор и так же, как и он, ждут освобождения полуострова от оккупантов.

“У меня семья благо полностью проукраинская, то есть, честно говоря, таких людей там еще достаточно большое количество, в которых надежда еще не угасла”, – говорит “Палач”.

Бороться за возвращение украинских территорий до последнего готовы и побратимы “Палача”.

“Он знает, что мы с ним до конца. И все сделаем для того, чтобы освободить нашу Украину, которую мы очень любим, из-за которой мы здесь”, – отмечает военный Сергей.

sprotyv.info

Продовжити читання

АТО

«Отямившись від удару уламком гвинта підбитого вертольота, кинувся допомагати пілотам»

Опубліковано

від

Від

До початку подій на Сході країни підполковник медичної служби В’ячеслав Виговський вже мав бойовий досвід — був начмедом у складі миротворчого контингенту в Косові.

Та що таке обстріл із «Градів» і сотні поранених одночасно, він побачив уже на рідній землі

Простір нічного повітря пронизує різкий свист міни. Ще мить — і сусідній будинок на очах розлітається врізнобіч. На кілька секунд стає тихо, чути лиш крик пораненого хлопця. Потім усе починається знову…

В’ячеслава Виговського хитає від розривів, інстинкт самозбереження вимагає терміново втекти і заховатись. Але ж як піти? Поранений менш ніж за десять хвилин помре, затягнути ж ноші в укриття немає жодної можливості…

Не звертаючи уваги на розриви мін та снарядів, він впевнено дивиться на колегу і без слів розуміє — боягузів тут немає. Заходяться рятувати. Мовчки скидають бронежилети і каски, бо оперувати в них вкрай незручно, дістають стерильні рукавички. Пішла робота!

Хоча сувора медична статистика у таких випадках дає лише кілька відсотків, поранений вижив. Після операції йому вистачило сил на одне речення: «Я завдячую вам життям…», на що лікар відповів: «Спи вже, потім подякуєш»

Це було в липні 2014-го під Савур-Могилою. Поранений — один із 480 за три тижні. Це не перебільшення, а точні дані з фронтового журналу. Навантаження було просто шаленим, та В’ячеслав й уявити не міг, що найстрашніше попереду. Протягом тижня лікар із колегами пробиратимуться до своїх з окупованої території, часто поповзом, без їжі та води. Російські загарбники заманять їхню групу в засідку і почнуть прицільно розстрілювати. Вертоліт, який прилетить на допомогу, зіб’ють, а уламок його гвинта влучить лікареві в голову… І хоч події, які відбувались із чоловіком, більше схожі на голлівудське кіно, він жодного разу не зрадив клятві Гіппократа.

Підполковник медичної служби, кавалер ордена Богдана Хмельницького В’ячеслав Виговський рідко розповідає про свої бойові будні, не виступає на телебаченні та радіо, його фото не зустрінеш у журналах… Із початком подій на Сході країни чоловік вже мав воєнний досвід — був начмедом у складі миротворчого контингенту в Косові. Та що таке обстріл із «Градів» і сотні поранених одночасно, він побачив уже на рідній землі.

— Найскладніший пацієнт зараз часто забігає до мене в гості, — починає з позитиву В’ячеслав Виговський. — Це Володя Лагута — заступник командира аеромобільної бригади. Той випадок може потрапити до підручників з медицини: відкрита черепно-мозкова травма, струс мозку, перебита кисть руки з відкритим переломом, відкритий перелом стегна, перелом ноги, численні травми м’яких тканин… Що й казати, коли кевларовий шолом розколовся навпіл. Якби не він, розлетілася б голова. Кровотеча не зупинялася, тож потрібно було терміново переливати плазму, а це вкрай небезпечно. Через постійну втрату крові судини пораненого звужувалися і почали розриватися. Довелося ризикувати. Медсестра поставила катетер в кисть руки, і я перелив Володимиру два з половиною літри кровозамінника. Ризик себе виправдав. Тепер маю друга на все життя. На жаль, рідні бійців розшукували мене не лише щоб подякувати, а й з приводу безвісти зниклих воїнів. Не забуду, як водій-механік танка згорів дотла, не залишилося навіть фрагментів тіла, нічого, просто купка попелу. А рідні просили: «Дайте нам хоч щось».

Під Степанівкою підрозділ Виговського оточили. Довелося прориватися з боєм. Російським загарбникам вдалося заманити групу в засідку, де її почали прицільно розстрілювати.

— Як вдалося врятуватись? Дивом. Частина людей, серед них і наші медики, потрапила в полон. Деяких розстріляли. Я і дві медсестри зайшли в «зеленку». Кулі лягали і біля ніг, і біля голови…Тривалий час нас розшукував ворог. Усе було, як у фільмі про війну. Телефони, як не дивно, в нас працювали, проте всі вишки були пошкоджені, вийти на зв’язок не вдавалося. Ми не розуміли, як далеко знаходимося від наших, не знали рельєфу… Та розмова з місцевими була прямою дорогою в полон. Ми переховувалися, бігали очеретами, «зеленками», полями. Їжі взагалі не було. Каскою зачерпували воду з болота, намагалися знезаразити її срібними хрестиками і пили. Орієнтувались за сонцем. Звертали увагу, де які гілки ростуть. Усе, як у школі вчили. Насилу вийшли туди, де запрацював телефон. Там із нами зв’язався координатор, дав поради, сказав, у які квадрати виходити.

Медик говорить, що під час «польових» блукань була лиш одна думка — вижити. Коли нарешті вдалося вийти в більш-менш спокійне місце, видихнули з полегшенням. Звук лопатей рятувального вертольота був просто бальзамом на душу, та при заході на посадку його вразила ворожа ракета…

— Машину щосили вдарило об землю, розшматувало. Льотчики лише дивом вижили. Уламок гвинта ударив мене по голові, я отримав контузію. Чесно кажучи, коли пізніше побачив цей уламок, то здивувався, як це мені взагалі голову не відтяло. Як тільки оговтався, кинувся надавати допомогу авіаторам, та вони в сорочках народились, обійшлися вивихами і подряпинами… За годину за нами та пілотами прилетів ще один борт. Політ був вкрай напруженим — американські гірки відпочивають. Летіли ми так низько, що здавалося, соняхи б’ють по дну вертольота. Борт піднімався, тільки перелітаючи лінії електропередач. Ми оминали небезпечні напрямки, тож замість тридцяти хвилин летіли майже дві години. Коли долетіли, я не вийшов з вертольота, а просто випав із нього.

Не так давно медик знову повернувся із району АТО. Цього разу перебував у складі мобільного госпіталю, який розташований у лікарні в Попасній. Неподалік — крайній український блокпост. За ним — окупований Первомайськ. Тож під час обстрілів міни лягали просто на подвір’я.

— Як тільки приїхав на ротацію наприкінці жовтня минулого року, почалися потужні обстріли, — розповідає В’ячеслав Виговський. — Усіх поранених з-під Світлодарська, Катеринівки, Новоолександрівки везли до нас. Не обійшлось без складних пацієнтів із множинними травмами, ушкодженнями магістральних судин, проникними в голову, великими крововтратами… Утім це все одно не порівняти з тим, що було 2014-го…

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

na.mil.gov.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють