Зв'яжіться з нами

Думки

Нардеп Білецький назвав «Укроборонпром» найбільшою проблемою української армії

Опубліковано

від

«Найбільша проблема «Укроборонпрому» — в неефективному менеджменті на державних підприємствах»

Лідер «Національного корпусу» Андрій Білецький вважає, що «Укроборонпром» — це більше корупційний інструмент, аніж те, що допомагає у розвитку української армії. Свою думку Білецький пояснив у інтерв’ю «Главкому».

«Найбільша проблема у створенні бюрократичного монстра «Укроборонпрому». Створення великих корпорацій, державно-приватних, вертикальних потрібне. Але вони повинні бути галузевими: аерокосмічна, авіаційна, стрілецька тощо. Така система при поборенні корупції буде працювати. А щодо «Укроборонпрому», то ніхто мені не пояснить, ні від кого я ще не почув адекватної відповіді на запитання, навіщо він існує. Можливо всі й так знають: для того, щоби конкретні люди заробляли конкретні гроші», — говорить політик.

На думку Білецького, найбільша проблема «Укроборонпрому» полягає в неефективному менеджменті на державних підприємствах.

«Я не за те, щоби їх приватизувати, я за те, щоби зробити їх державно-приватними із сучасним менеджментом, із зовнішніми приватними капіталовкладеннями», — говорить він.

За словами Білецького, наразі існує «фантастично велика кількість надзвичайно крутого продукту, який почали виробляти в Україні».

«Це якісний софт, створення системи управління боєм, — розповідає лідер «Національного корпусу». — Міністерство оборони, Збройні сили взагалі не цікавляться цими речами, хоча третина усіх бригад в армії користується волонтерськими розробками. Візьміть системи зв’язку, є ж велика кількість проектів безпілотників, систем захисту…»

glavcom.ua

Думки

Білий дім має дозволити Україні розгорнути Javelin на лінії фронту – екс-посадовець Пентагону Карпентер

Опубліковано

від

Від

Адміністрація президента США Дональда Трампа не повинна наполягати на розміщенні Javelin на складах у західній частині України, зазначив екс-помічник заступника глави Пентагону Майкл Карпентер.

Адміністрації президента США Дональда Трампа слід дозволити Україні використовувати нові протитанкові ракетні комплекси Javelin на Донбасі. Таку думку екс-помічник заступника глави Пентагону з питань України та Євразії Майкл Карпентер висловив у Twitter.

“Адміністрація Трампа має дозволити Україні розгорнути свою нову протитанкову зброю на лінії фронту, а не наполягати на тому, щоб її було складовано під замком і ключем на заході України. Тоді який сенс?” – написав він.


Коментар Карпентера був викликаний інформацією у статті Наташі Бертран для сайта Тһе Atlantic Council. Уповноважений США щодо України Курт Волкер розповів автору матеріалу, що Javelin доправлять в Україну на безпечний об’єкт, а не на лінію фронту. І що цю зброю будуть зберігати в навчальних центрах під контролем американських солдатів.

Україна з початку військової агресії Росії навесні 2014 року вела переговори зі США про постачання летальної зброї. Вашингтон забезпечував Київ тільки нелетальною допомогою (зокрема броньованими автомобілями Humvee, безпілотниками RQ-11B Raven і контрбатарейними радарами) і допомагав у підготовці українських військових.

На 2018 рік оборонний бюджет США передбачає виділення Україні $350 млн на посилення безпеки й оборони, мова йде зокрема про летальну зброю.

1 березня Державний департамент США вирішив продати Україні Javelin.

30 квітня в американському відомстві заявили, що протитанкові ракетні комплекси вже доправили в Україну. Це підтвердив президент Петро Порошенко.

За словами міністра оборони Степана Полторака, 2 травня Збройні сили України мали розпочати теоретичну та практичну підготовку з використання Javelin.

gordonua.com

Продовжити читання

Думки

Вони побоялися назвати війну війною, – батько героя засумнівався в ефективності ООС

Опубліковано

від

Від

Зі зміною Антитерористичної операції на Операцію Об’єднаних сил ситуація на Донбасі не змінилася та навіть погіршилася, оскільки бойовики почали частіше застосовувати зброю проти українських захисників.

Таку думку висловив батько героя Небесної сотні, волонтер Володимир Голоднюк, передає “Обозреватель”.

“Наскільки я намагався розібратися з цією ситуацією, в мене склалося враження, що ми вже дуже затягнули цю ситуацію. 4 роки в нас АТО, це вже навіть у жодні нормативні документи не влазить. Тому її треба було перейменувати в Операцію об’єднаних сил, і тільки тому, що вони побоялися назвати війну війною, і от такий компроміс”, – зауважив він.

Як підкреслює активіст, перейменування АТО в ООС не змінить ситуацію на Донбасі.

“Хоча нам кажуть, що якісь додаються повноваження в зоні АТО, але я юридичного визначення не знайшов. Я знаю, що таке війна, я знаю, що таке АТО, але це якийсь новий підвид вигадано. Я думаю, що штучно вигадано, я поки не бачу, щоб воно мало якісь можливості в юридичному полі”, – підкреслює волонтер.

Водночас батько героя Небесної Сотні зауважив, що план командувача Операції Об’єднаних сил Сергія Наєва щодо повернення Донбасу ще чотири роки тому було проговорено та закріплено в мінських домовленостях.

Крім того, за його словами, зміна формату спричинила лише масовані обстріли.

Абсолютно. Я не відчув, військові не відчули, точніше, військові чим відчули, відчули зустрічним вогнем. Ви знаєте, що два тижні території поливаються сильним, шквальним вогнем. Я спілкувався з бійцями, таких обстрілів вони не пам’ятають з 2016 року. Окупанти показали, що перебувають на тій території, що вони не здаються та не складають зброю, і поки я не бачу можливості мирного врегулювання,
– додав Володимир Голоднюк.

Нагадаємо, 30 квітня 2018 року президент Петро Порошенко заявив, що в Україні офіційно завершилася Антитерористична операція в Донецькій та Луганській областях, яка розпочалася 13 квітня 2014 року. Відтак, на зміну АТО офіційно прийшла Операція Об’єднаних сил.

24tv.ua

Продовжити читання

Думки

АРМІЇ СВІТУ ЗРАЗКУ 2030 — АМЕРИКАНСЬКИЙ ЕКСПЕРТ

Опубліковано

від

Від

У 2030 році більшість сухопутних військ будуть вельми схожі з найбільш смертоносними силами сучасності, за винятком кількох моментів

Переклад матеріалу надав портал inosmi.ru, оригінал на сторінці The National Interest

Після закінчення холодної війни різко змістився акцент на наземні бойові дії. Наразі відносно небагато операцій спричиняють за собою поразку схожих з точки зору технологій і доктрини сил, яка призводить до завоювання або звільнення територій. Важливим елементом залишається підготовка до цих операцій, але у наземних військ є безліч інших пріоритетів, деякі з яких (зокрема боротьба із повстанськими рухами і поліцейський контроль) сягають корінням витоків сучасної військової організації.

Як буде виглядати співвідношення наземних сил у 2030 році, після того, як відгримлять потенційні війни проти тероризму і війни російської реконсолідації (детальніше про це нижче)?
Робити прогнози не просто, але трохи щодо простих питань можуть пролити світло на наш аналіз. Це дослідження мотивують зокрема три питання:

1. Чи має армія доступ до національних ресурсів, включаючи інноваційну технологічну базу?

2. Чи володіє армія достатньою підтримкою з боку політичних органів без шкоди для незалежності організації?

3. Чи має армія доступ до емпіричного навчання; чи вона може навчатися і впроваджувати інновації в реальних умовах?

З урахуванням цих питань у 2030 році більшість сухопутних військ будуть вельми схожі з найбільш смертоносними силами сучасності, за винятком пари моментів.

Індія

Індійська армія готова стати поруч із елітними наземними з’єднаннями світу. Вона справлялася із бойовими діями в усьому розмаїтті їх інтенсивності, борючись проти маоїстського заколоту всередині своєї країни, підтриманого Пакистаном заколоту в Кашмірі і цілої низки інших, менш масштабних внутрішніх операцій. Водночас індійська армія чудово підготовлена до бойових дій високої інтенсивності проти Пакистану, оскільки давно визнала необхідність проведення навчань в умовах, наближених до бойових. Загалом все це допомогло Делі перетворити свою армію на ефективний інструмент зовнішньої і внутрішньої політики.
І хоча індійська військова техніка завжди відставала від конкурентів за багатьма істотними параметрами, сьогодні Індія має доступ практично до всієї різноманітності військових технологій. Доповненням до зростального внутрішнього військово-промислового комплексу Індії стало придбане нею у Росії, Європи, Ізраїлю та США озброєння. Незважаючи на необхідність конкуренції з військово-повітряними і військово-морськими службами, в майбутньому індійській сухопутній армії буде необхідний більш широкий доступ до передових технологій, що зробить її ще більш грізною силою.

Франція

З усіх європейських країн найбільш боєздатну і смертоносну армію збереже, найімовірніше, Франція. Вона прагне грати одну із основних ролей у світовій політиці і твердо вірить у необхідність ефективних наземних сил. У майбутньому процес продовжиться, а, можливо, навіть прискориться на тлі здобуття більшого контролю над військовим апаратом та апаратом безпеки Євросоюзу.

Військово-промисловий комплекс Франції зберігає стійкість як на внутрішньому, так і на експортному фронтах. Її армія має командну та сучасну комунікаційну апаратуру і є основою для більшості багатосторонніх сил ЄС. Вона також має доступ до відмінного польового обладнання, включаючи танки й артилерію. Прихильність французького уряду підтриманню сильної вітчизняної збройової промисловості йде армії лише на користь.
Французька армія має значний досвід проведення операцій від нижньої до верхньої межі бойового спектру. Вона брала участь в афганському і північноафриканських театрах війни з тероризмом, використовуючи регулярні війська та підрозділи спеціального призначення для підтримки місцевих жителів і завдавання поразки ворожим нерегулярним частинам. Сухопутні сили також користуються підтримкою двох інших видів служб: військово-морські сили Франції мають непоганий експедиційний потенціал, а ВПС все більше концентруються на заходах забезпечення, куди входять зокрема транспорт і розвідка. Модульний, професійний характер армії наділяє її здатністю до швидкого розгортання на різноманітних територіях.

Росія

Наприкінці холодної війни російська армія пережила болісні перетворення, втративши більшу частину доступу до політичного впливу і трудових ресурсів. Військово-промисловий комплекс, який підтримував колись Червону армію, поступово розпався, залишивши військовим лише застарілу техніку в незадовільному стані. На цьому тлі довелося воювати в Чечні та інших районах.

Зараз дещо змінилося, але, зрозуміло, не все. Підйом російської економіки дозволив збільшити інвестиції в цю сферу. Реформи, особливо щодо підрозділів спеціального призначення, допомогли Росії виграти війну в Чечні. У 2008 році російська армія швидко розгромила Грузію, а в 2014 році ініціювала захоплення українського Криму. У сукупності ці війни можна охрестити «російською реконсолідацією», причому конфлікт, найімовірніше, ще не вичерпано. Російська сухопутна армія продовжує грати центральну роль у питаннях контролю над ближнім зарубіжжям, хоча за останні пару років вона значно поступилася місцем військово-морським і повітряним силам.
У 2030 році російська армія залишиться смертоносною силою, але зіткнеться із серйозними проблемами. Однією з них може стати доступ до технологій, а іншою — трудові ресурси, оскільки армія, схоже, застрягла між старою моделлю військового обов’язку і системою комплектування ЗС добровольцями. Утім, сусіди Росії ще довгий час будуть побоюватися розмірів і майстерності російської армії (особливо в рамках так званих «гібридних» операцій).

Сполучені Штати Америки

Армія США є золотим стандартом наземних бойових сил щонайменше з 1991 року. Поразка іракської армії в 1991 році і її повне знищення в 2003-му залишаються найбільш вражаючими досягненнями наземних бойових дій з часів закінчення холодної війни. Протягом останніх п’ятнадцяти років армія продовжувала польові операції в Іраку й Афганістані, а спецназ просунувся ще далі.

Армія США має доступ до потужної системи військових інновацій поряд з військово-морським флотом, військово-повітряними силами і корпусом морської піхоти, навіть незважаючи на уповільнене зростання, що спостерігалося впродовж останнього десятиліття. Хоча частина використовуваного американською армією обладнання була вироблена ще в часи холодної війни, майже все воно зазнало цілої низки оновлень з метою приведення у відповідність зі стандартами сучасної мережевої війни. Армія володіє найбільшим у світі флотом розвідувальних БПЛА, що об’єднує передове спостереження зі смертоносною та високоточною вогневою міццю.

До того ж армія має п’ятнадцятирічний бойовий досвід у війнах проти тероризму, а це є найбільш тривалим періодом послідовних бойових дій як мінімум з часів індіанських воєн. Це, безумовно, таїть чимало небезпек, не в останню чергу через організаційне виснаження. Враховуючи, здавалося б, нескінченний характер воєн в Іраку й Афганістані, це не може не насторожувати. Втім, у 2030 році армія США залишиться, найімовірніше, найпотужнішою наземною бойовою силою у світі, причому з досить суттєвим відривом.

Китай

Принаймні з початку 1990-х років Народно-визвольна армія Китаю проводить всеосяжну реформу своїх сухопутних військ. Протягом десятиліть елементи НВАК виступали гарантами конкретних політичних фракцій у складі Комуністичної партії Китаю. З проведенням реформ НВАК стала однаково комерційною та військовою організацією, забезпечивши собі контроль над різноманітними малими підприємствами.

Ситуація стала змінюватися завдяки різкому піднесенню економіки в 1990-х і 2000-х роках. Маючи доступ до фінансування та передового технологічного сектору, наземні підрозділи НВАК почали скорочуватися і реформуватися, перетворюючись на сучасну військову організацію.

Подібно до свого американського «колеги», сухопутним силам НВАК доводиться розділяти фінансування з парою «ненажерливих» партнерів. Епоха зосередженості Китаю на наземних підрозділах ЗС за рахунок ВМФ і ВПС завершилася остаточно. До того ж НВАК ніколи не зможе повністю відмовитися від фракційної діяльності всередині Комуністичної партії Китаю; вони занадто тісно переплелися, щоб хоч віддалено нагадувати міцні західні військово-цивільні відносини.

Реформа включала в себе масштабні проекти модернізації обладнання, підготовку в умовах, наближених до бойових, і кроки із професіоналізації військ. І хоча НВАК не забезпечена настільки масштабним фінансуванням, як армія США, вона має доступ до практично необмежених кадрів і контролює більше ресурсів, ніж будь-яка інша армія в світі. Єдине, чого не вистачає НВАК, так це досвіду дій в умовах реальної ситуації; вона не проводила бойових операцій у реальному часі з часів китайсько-в’єтнамської війни і не грала ключових ролей у великих конфліктах цього століття. Утім, у мене немає підстав вважати, що найближчі п’ятнадцять років відбудеться зміна курсу чинних тенденцій модернізації та реформування НВАК.

Підсумок

Зрештою, відповіді на питання «як створити потужну армію» залишаються до болю простими. Високих результатів досягнуть ті держави, що володіють повним ентузіазму населенням і високим рівнем трудового капіталу, здатні запозичувати найбільш інноваційні технології у здорових і сучасних економік, а також структурувати свої цивільно-військові відносини. Ну і досвіду, звичайно ж, теж не завадить. Однак простота відповідей не означає легкодоступність цих установок.

Роберт Фарлі
opk.com.ua

Продовжити читання

Зараз обговорюють