Зв'яжіться з нами

Збройні сили України

На «нулях» стріляють завжди…

Опубліковано

від

Про бойові будні наших бійців на передових позиціях Об’єднаних сил

Найскладніше на війні — очікування. Очікування обстрілу…

— Ось чуєте, починається, — каже 45-річний військовослужбовець Володимир. — Удень трохи менше обстрілюють, а вночі починається інше життя… Такими обстрілами ворог викликає нас, хоче, щоб ми видали вогневу точку. Може, снайпер десь там зачаївся. Провокують. Але ж мусимо триматися.

Володимир із Чернігівщини. У Збройних Силах уже понад рік. Загострення ситуації на передовій його, досвідченого воїна, особливо не бентежить, адже на «нулях» стріляють завжди. Його війна почалася ще в грудні 2013 року під час Євромайдану.

— Це вже тоді було ясно. А потім… Я подумав, що російські загарбники можуть прийти у мій двір, у моє село, і я теж буду жити, як ті люди, яким розгромили хати. Як вони жили в підвалах. Я не хотів, аби моя рідна сім’я жила так. І не тільки моя. І всі люди. Я живу заради своїх дітей. І воюю, щоб наші діти жили у мирній країні.

Побратими Володимира жартома звуть його «дідом» — він найстарший із них. До війни цей простий український чоловік, що зараз усміхається нам під час обстрілу, мав своє діло — займався підприємництвом, обробляв гектари землі та вирощував картоплю. Проте, коли в Україну прийшла російська агресія, сільськогосподарське знаряддя довелося замінити на автомат. У військкомат прийшов добровольцем.

— Спершу служив у Чернігові в батальйоні територіальної оборони, а потім перевівся у бойову бригаду. Звідти потрапив у роту вогневої підтримки. Командир у мене хороший, пройшов гарячі точки, та і багато хлопців тут, що воюють по чотири роки. І я пишаюся тим, що бороню країну разом із ними. Попри те, що до війни твердо стояв на ногах, був керівником невеличкої агрокомпанії, зараз служу на посаді рядового складу.

Бойовий товариш Володимира — Олександр, що воює на передовій приблизно місяць, теж відзначає час від часу загострення ситуації на ділянці їхньої оборони.

— Наші позиції регулярно обстрілюють із мінометів, кулеметів. Нещодавно у противника була ротація, заступила нова зміна, і в той самий день відкрили по нас мінометний вогонь. Зараз щоночі проходять обстріли, в основному з кулеметів ДШК, — каже Олександр.

З ворожого боку в бік наших бійців також регулярно прилітають міни різних калібрів.

Олександр також зазначає, що ніч — найскладніший період.

— Узимку темніє швидко. Після того, як у них проходить перезмінка, вони починають обстріли, тож десь із 19-ї й до півночі з «утьосів» і «покемонів» стріляють регулярно. Якщо обстріли загрожують нашому життю, у нас є чим відповісти, дати адекватну відповідь. Нещодавно вночі у бік нашої позиції висувалася ворожа ДРГ. Ми її гідно зустріли. Після цього таких спроб у нашому напрямку вже ніхто не здійснює.

Про порушення ворогом Мінських домовленостей ми чуємо і від Івана з Київської області. Він на передовій уже протягом трьох місяців. Мотивація Івана проста, але переконлива.

— Найбільше, чого я хочу — викоренити ворога з Батьківщини, з України, в якій ми виросли і далі живемо. Наше головне завдання — дати відсіч противнику і не лягти під ворожу кулю, — роздумує Іван.

Іван пішов до армії услід за рідним братом, який також служить у цій військовій частині. Жартує, що разом веселіше та спокійніше. Особливо коли кількість обстрілів збільшується.

— Ворог стріляє із забороненого калібру. Як по військових, так і по цивільних. Вони не зважають на будь-які домовленості. Варвари.

Іван не розуміє, як можна не усвідомлювати сутність цієї війни, адже нескінченно довгими зимовими ночами вони стоять на сторожі задля того, щоб усі українці спали спокійно і бачили сни. Він упевнений: українська армія може дати гідну відсіч ворогу.

— Усе, що необхідно, в нас є. Зможемо. Наші військові для цього тут і стоять, — каже Іван перед тим, як вийти на пост у неозорий нічний степ. — Ворог не пройде. Спіть спокійно. А я тут почергую.

Василь ЛАБАЙ, «Народна армія»

na.mil.gov.ua

Реклама

Зараз обговорюють