Зв'яжіться з нами

АТО

Лютнева «спека» Дебальцевого

Опубліковано

від

Три роки тому в ці лютневі дні точилися важкі бої на Дебальцівському плацдармі.

Лютий 2015 року. В Мінську лідери країн «нормандської четвірки» намагаються знайти шляхи врегулювання конфлікту на Сході України. В той же час один з них, президент РФ, будь-що хоче мати додаткові аргументи для тиску на Україну. Головним його козирем у цій політичній грі мало стати оточене угруповання українських військ у районі Дебальцевого.

Тому, нехтуючи домовленостями про припинення вогню, з оскаженінням гатила по нашим позиціям російська артилерія, повзли на українські укріплення «воєнторгівські» танки та сунули в атаку роти «відпускників». Мета була одна — повністю оточити угруповання наших військ, захопити важливий залізничний вузол та змусити українців підняти білий прапор…

Детальніше про події трирічної давнини розповідають учасники тих боїв.

Танкісти контратакою відбили спробу прориву росіян під Попасною.

Тоді, 1 лютого 2015 року, панцерники з 17-ї бригади розбили ворожу тактичну групу, що намагалася вийти в тил нашим військам.

Узимку 2014–2015 років сержант Олександр Сурсяков був навідником-оператором танка в 17-й танковій бригаді

Строкову службу Олександр відслужив у 90-х роках минулого століття навідником-оператором БМП у розвідбаті. Після строкової влаштувався на роботу в автосалон — менеджером зі збуту автомобілів. Життя складалося звично і добре: дім, дружина, діти, улюблена справа.

Все змінилося після того, як росіяни захопили Крим. Колишній розвідник відразу відчув — буде війна. Він став до строю у третю хвилю мобілізації. Коли я його запитав, чи були думки прикритися сім’єю, дітьми, він на мене подивився із неабияким здивуванням:

— Навіщо? Ворог прийшов на нашу землю.

Потрапив у танкову бригаду. Вакансій на БМП не було, але була гостра потреба в танкістах усіх спеціальностей. Про ті дні Олександр згадує з усмішкою:

— Я, коли отримав пропозицію стати навідником-оператором танка, навіть зрадів: танк все ж краще захищений, та й «наваляти» з гармати можна серйозніше. Так я став танкістом.

На перенавчання пішло небагато часу. За підсумками навчання його взяв до себе навідником командир роти Сергій Федосенко, тоді ще старший лейтенант.

Уже на початку осені бригада висунулася на полігон, а звідти — в район проведення АТО. Її підрозділи розтягнули на кілька секторів. Батальйон Олександра став буквально на голе місце під Попасною й Троїцьким і прикривав Дебальцівський плацдарм.

Танкісти обладнали позиції — від Троїцького до Попасної, зайнявши панівні висоти. Це були опорники «Пастух», «Сміливий», «Кінолог», «1702», «Єгер» та «Саша».

— Бойовики відразу ж почали обстрілювати нас із важких мінометів. Попервах спали під танками. Згодом обладнали бліндажі. Дуже допомагали облаштовуватися волонтери, — розповідає Олександр.

Осінь під Попасною пройшла відносно спокійно…

Незабаром танки командира роти Сергія Федосенка і командира взводу старшого лейтенанта Максима Мірошниченка включили до резерву командира батальйонної тактичної групи.

З початку січня, коли росіяни почали атакувати Дебальцівський плацдарм, було очевидним, що попереду важкі бої.

Обстріли росіян ставали дедалі потужнішими. Однією з їхніх цілей став Свято-Троїцький храм у селі Троїцькому, один з найстаріших у Луганській області, пам’ятник архітектури. Його побудували ще 1840 року, він витримав дві війни — Громадянську і Другу світову, але від нинішньої постраждав найбільше. Російські найманці били по храму доти, поки не збили з нього баню. Очевидно, вважали, що там сидить спостерігач або корегувальник.

Олександр згадує, як після обстрілів допомагали місцевим жителям — парафіянам храму — рятувати понівечений осколками іконостас, церковну утвар.

Наприкінці січня 2015-го бої вже точилися по всьому фронту. 25 січня був страшний бій на опорному пункті «Валера» під Санжарівкою. Обстановка загострювалася. Танкісти тримали техніку в повній боєготовності. Прорив під Попасною міг призвести до оточення нашого угруповання.

У ніч на 1 лютого велика група російських бойовиків непоміченою підійшла до опорного пункту «Саша» і о 6-й ранку почала атаку. Вони гранатами закидали бліндаж, де ночували танкісти одного з екіпажів, що стояли на опорнику. Завдяки продуманій конструкції бліндажа екіпаж уцілів, але танкіст Дмитро Головін, що вискочив з укриття до танка, загинув.

Командир БТГР «Атлет» підняв резерв по тривозі. Максим Мірошниченко згадує: «Я зазвичай, прокинувшись о 6-й ранку, приходив на КНП. Цього разу ранкова доповідь закінчилася бойовим наказом на висунення в сторону «Саші».

Група резерву швидко вишикувалася в колону і вирушила. 20 кілометрів від Попасної до місця бою подолали швидко. Думали про одне: тільки б встигнути.

Коли пройшли дамбу і майже прибули на місце, Сергій Федосенко заборонив далі рухатись дорогою, і пара танків помчала полем. Як згодом з’ясувалося, це було правильне рішення — бойовики накидали на дорозі міни.

Вгору по схилу танки йшли важко, через відлигу земля розкисла, машини буксували. Нарешті рівне поле. Попереду — негуста лісосмуга, за нею — опорник, на якому йде бій.

Олександр припав до прицілу. Наші танки, ламаючи дерева, вискочили з тилу, звідки їх не чекали. Щоправда, ситуація ускладнювалася тим, що зв’язку з опорником не було. Сергій Федосенко докрикувався до «Атлета», той зв’язувався з опорником, потім відгукувався, і вже потім наказ доводився до Максима Мірошниченка. На це все витрачалися дорогоцінні секунди. По танках вже били бойовики з гранатометів, але, на щастя, невлучно.

Стукаючись налобником шлемофона по прицілу, Олександр Сурсяков, закусивши губу, намагався у свої 8° огляду побачити хоч щось, крім неба, землі та прорідженої лісосмуги.

— Сашко, бачиш їх? — Сергій Федосенко розвернув башту, — ось вони, в білих халатах!

Але Саші їх видно не було, зате бойовиків помітили танкісти з танка Мірошниченка. Фігури в білих маскхалатах накрила громадина «ведмедика» Макса.

Нарешті в Саші у прицілі з’явилися фігури в камуфляжі. Вони відчайдушно махали руками. Він помітив, що один з автоматів перемотаний скотчем обумовленого кольору.

— Дідько його бери, це свої …

Танк, вихлюпнувши хвилю води і болота, різко, майже дрифтом, розвернувся. Ось тепер у прицілі точно вороги. Косинець прицільної марки ліг під групу фігур, що поквапом пересувалися. Постріл!

— Є! Давай ще!!!

Дзижчання конвеєра, черговий постріл з гуркотом виніс ще одну групу. З залитої водою траншеї висунувся хтось відчайдушний із гранатометом, але його буквально навпіл розірвало чергою з кулемета.

— Сашо, бий по лісосмузі, НСВТ не проб’є — розривні!!!

— Б’ю, — кинув він через до болю зчеплені зуби. І вдарив раз, потім ще…

Механік-водій Ігор Пирогов кидав машину з боку в бік, Сергій Федосенко стріляв з кулемета. Танки, як розлючені ведмеді, гасали по полю, били з гармат і кулеметів.

З флангу, від опорника «Єгер», їх підтримував танк Олексія Осташівського. На жаль, в них влучила ПТКР — екіпаж загинув миттєво. Бойовики огризалися.

Несподівано замовк НСВТ на башті танка.

— Сашо! — крикнув Федосенко наводчику, — заміни короб! У мене люк заклинило!

Сурсяков зачекав, потім ривком відкинув важку кришку люка. Визирнув. Навколо тріщали постріли, але він, не звертаючи на це уваги, перехилився до гарячого кулемета. Виклацнув порожній короб, вставив на його місце новий — із бронебійно-запальними кулями. Пірнув назад у башту.

І знову загриміли постріли. Бойовики, залишивши майже 40 убитих і декількох поранених, втекли. Уже після бою стало зрозуміло — прорив росіян відбитий, загроза оточення ліквідована. В бою загинув сержант Дмитро Человський.

Позиції, які тоді утримали танкісти і піхота, досі під контролем України.

Зараз Олександр повернувся до мирного життя, знову працює в автосалоні. Ходить на роботу в костюмі і краватці. Мало хто нині впізнає в цьому підтягненому елегантному менеджері з продажу машин відчайдушного танкіста з 17-ї танкової.

І тільки погляд — суворий погляд танкіста, що бачив смерть, нагадує про ті дні, коли він носив комбінезон і шлемофон.

Олександр Шульман, «Народна армія»

mil.gov.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють