Зв'яжіться з нами

Історія

Корюківська трагедія 1943 року: як радянські партизани допомогли нацистам винищити ціле українське місто

Опубліковано

від

Рівно 76 років тому під час Другої світової війни в місті Корюківка Чернігівської області було винищено більше 6700 людей карателями нацистського режиму. Радянська армія не захистила цивільне населення, коли була така можливість. 5.ua поспілкувався з істориком Інституту національної пам’яті Сергієм Бутком, аби розібратися в цих подіях.

– Що сталося 76 років тому в Корюківці?

– Стався класичний злочин нацистів, при якому карателі повністю спалили місто і розстріляли майже сім тисяч людей. 1-го та 2-го березня нацистський загін, який складався з 300 осіб, знищили Корюківку. Це був у них такий метод залякування та помсти.

– За що вони мстилися?

– Олексій Федоров, який був тоді на чолі радянського партизанського загону, був у від’їзді, і замість нього залишився командир Микола Попудренко. Так ось другий у своєму щоденнику писав, що в ніч на 27 лютого вони успішно розгромили німецько-угорський гарнізон, про що потім звітував Федорову. Тобто нацисти прийшли помститися за гарнізон. Але найстрашніше те, що в щоденнику не було жодної згадки про те, що через кілька днів померло стільки цивільного мирного населення. Це навіть не було важливою новиною. Тобто на людському рівні його це ніяк не зачепило.

– Як нацисти знищували Корюківку?
– Вони діяли за класичною схемою, яка була в інструкції. Приходили в населений пункт, оточували його і оголошували, що проводиться перевірка документів. Усі люди збиралися в будинках, де їх розстрілювали. Частину населення в центрі містечка заганяли в ресторан і там розстріляли одразу 500 людей. Якщо люди зуміли втекти, то, звичайно, їх вже вбивали на вулицях чи в полі. Але жорстка умова було – розстрілювати в помешканнях, тому що другий етап – це спалювання будинків, щоб приховати цей злочин. Цинічним є те, що радянська влада поставила на місці ресторану той куб – меморіал “На честь героїчного опору Корюківщини”. Задумайтеся, саме на тому місці, де вбили більше 500 мирних жителів. Це приклад, як спотворюють свідомість людей.

Пам’ятник-меморіал в Корюківці

– Чи є точні дані, скільки тоді загинуло людей?

– За радянськими підрахунками 1943 року, тоді загинуло 6700 людей цивільного населення. Але Інститут національної пам’яті разом із Корюківським національним музеєм прийшли до висновку, що загинуло набагато більше, але сказати точно скільки ми не можемо, тому що разом з Корюківкою були знищенні всі документи: і приватні, і архівні. Розумієте, тоді були знищені цілі вулиці, що навіть не було свідків, які б сказати, що загинув той, той чи той.

– Після знищення нацистського гарнізону чому радянські партизани нічого не зробили для захисту населення?

– Ми в Інституті національної пам’яті проаналізували нацистські злочини не під час бойових дій, а як знищення населених пунктів разом з населенням під час каральних походів. І жодного разу, коли радянські партизани мали можливість надати допомогу, вони її не робили. Це не просто їх бездіяльність. Я навмисно перевіряв всі нормативні документи радянського керівництва щодо того, що потрібно робити радянським партизанам. В жодному документі вищого рівня не написано, що потрібно захищати цивільне населення.

– А які ж у них були завдання?

– Знищувати окупантів, зрадників, боротися проти національно-визвольного руху, відвойовувати територію і вбивати всіх, кого вони вважали за ворога, а захист цивільного населення, як мета, не стояла. От ви порівняйте, якби зараз Збройні сили України, якийсь підрозділ спостерігав, як гине населення, і не прийшли б на допомогу. Уявляєте, який би це був скандал. Тобто в сучасній російсько-українській війні нам навіть в голови не приходить, що є якісь більш високі цілі, ніж захищати населення. Тобто для нас – це стандарт. Це наша армія, яка повинна захищати своїх громадян. Для Радянського союзу головним було – це комуністична влада.

– Я так розумію, в російській історії Корюківської трагедії не існує?

– А навіщо? Для них ця трагедія була байдужа і вона не давала їм ніякої користі. В порівнянні візьміть Хатин. Понад 400 населених пунктів в Білорусі минули, а саме на Хотин звернули увагу. Чому? Перша причина – Хатин дуже добре перебиває назву Катин, щоб приховати злочин розстрілу понад 20 тисяч військовополонених у 1940 році. Друга причина – у Білорусі був національно-визвольний рух, який співпрацював із нацистським режимом. Третя причина – можливість звинувачувати українських патріотів у знищенні Хатину. А що можна взяти з Корюківки?

– У своїх працях Ви кажете, що радянська влада навмисно робила такі схеми, як в Корюківці, аби зробити нацистів ще більшими злочинцями. Чому?

– З кого складалися партизани? З радянських партійних працівників, НКВДшників, у яких руки вже були в крові до початку війни. Вони проводили колективізації, великий терор, розкуркулення, залякували людей. І коли вони пішли в партизани, то продовжували цю політику. І ось окупаційний режим Німеччини писав у пресі про Голодомор, про репресії, про переслідування людей, про жахливі умови життя. І, звичайно, що радянське керівництво і в партизанських загонах, і до самого Кремля розуміло, чим більше буде таких злочинів, тим зліші будуть люди на німців. Вони тоді будуть добровільно йти в партизанські загони, мститися вже нацистам, як окупантам. Одразу після вигнання нацистів як з України злочини 20-30-х років і про Голодомор забули. Так вони в 50-60-х роках і робили. І коли ми сьогодні кажемо, що комуністичний режим – кривавий, то зомбовані люди похилого віку можуть звинуватити нас у цькуванні радянського союзу і будуть говорити про ворогів-нацистів, які вбивали людей. Але якщо по факту порівняти, то комуністи вбили і замучили набагато більше людей, ніж нацисти.

– Що в ідеалі мали б робити радянські партизани?

– А тут довго думати не треба. Подивіться на інший партизанський рух Української повстанської армії. Є безліч прикладів, коли карателі приходили до якогось села і починали його грабувати, розстрілювати людей, то підрозділи УПА одразу починали атакувати. Ці приклади є на Волині, на Івано-Франківщині. На Галичині також впроваджували ефективний метод – нападали на каральні загони, коли ті ще не встигали дістатися до населених пунктів. У Корюківці було 300 карателів і від 3 до 5 тисяч радянських партизан. Якби радянські партизани навіть зімітували, що вони нападають, цієї трагедії могло б і не бути. Бо всі картелі боягузи, вони вбивають легко дітей, жінок, але як тільки їм дати опір, вони одразу повтікали б. І нині частина населення навіть не замислюється над тим, що партизани повинні були їх захищати. У них політика була така, що влада – це щось святе, а населення – підлеглі, тобто вони винні державі, а не держава винна перед ними.

Спілкувалася Ірина Мазіпчук

5.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють