Зв'яжіться з нами

Історія

«…І ПОБИВ КНЯЗЬ МОСКВУ»

Опубліковано

від

ПРО ПЕРЕМОГУ ОБ’ЄДНАНОГО ВІЙСЬКА ЛИТОВЦІВ, УКРАЇНЦІВ, БІЛОРУСІВ ТА ПОЛЯКІВ НАД МОСКОВИТАМИ НА ЧОЛІ З ВОЛИНСЬКИМ ВОЄВОДОЮ КОСТЯНТИНОМ ОСТРОЗЬКИМ У БИТВІ ПІД ОРШЕЮ

Як би не намагалася російська і радянська історіографія нав’язати нам паралельну реальність, у якій Україна і Росія завжди були друзями, а якщо воювали, то лише пліч-о-пліч проти спільного ворога, факти свідчать, про інше. Про прагнення Московії, а потім Росії знищувати українців і українське: військові походи, репресії, утиски, заборони… Вистачає в історії і прикладів гідної відсічі східному сусіду. Один з них — битва під Оршею 8 вересня 1514 року

Територія України через її геополітичне положення традиційно була ласим шматком для сусідів. На початку XVI століття вона опинилася в епіцентрі глобального протистояння двох полярних світів —Заходу і Сходу, ставши його активним учасником. Українці були в ньому значною силою, яка зробила можливим успішне зупинення агресії Московії, що планувала перешматувати мапу Європи, претендуючи передусім на «спадщину» Русі. Це сталося на етапі загострення чергової війни, яку Литва вела з Московією з 1512 року.

Як відомо, тоді більша частина території України входила до складу Великого князівства Литовського, і це була по суті литовсько-руська держава. Найпотужнішим українським регіоном у Великому князівстві Литовському була Волинь, яка ще за часів Київської держави процвітала у складі Галицько-Волинського князівства. І саме з міста Острог на Волині походив видатний полководець, якому і вдалося зупинити агресію зі сходу, Костянтин Острозький — представник славетної династії, котра зробила значний внесок у формування майбутньої української держави, будівничий міст, меценат тощо.

Нагадаємо, що 1514 року Велике князівство Литовське перебувало в унії з Польським королівством. Великий князь Литовський та король Польський Сигізмунд І недаремно довірив місію зупинення агресора князеві Острозькому — про його бойові звитяги було добре відомо. Він обіймав високу посаду Великого гетьмана Литовського і мав міцну репутацію талановитого полководця й мужнього воїна, який у бою бився поруч з простими вояками.

На той час Москві після чергової спроби нарешті вдалося захопити Смоленськ, і натхненне перемогою московське військо на чолі з воєводами І. Челядніним та М. Голіцею рушило до Дніпра. Під Оршею (місто на сході сучасної Білорусі), його зустріла об’єднана армія на чолі з Костянтином Острозьким, яка мала до 30 тисяч воїнів — литовців, поляків, русинів та литвинів. Для зручності можна умовно називати це військо литовським. Однак не слід забувати, що якраз етнічних литовців у ньому було найменше, адже у війську Великого князівства Литовського кількісно домінували українці (русини) та білоруси (литвини).

Вночі з 7 на 8 вересня 1514 року Острозький переправився через Дніпро на лівий берег і вишикував
військо в бойові порядки. На світанку його атакувала армія Челядніна. Цю атаку було успішно відбито.

Московити переважали за кількістю (за різними даними, їх було від 40 до 80 тисяч), але не за вмінням грамотно вести бій. До того ж Острозький використовував відсутність єдності між московськими воєначальниками, які запекло конкурували і навіть радо «здавали» один одного. Недооцінивши хитрість і досвідченість противника, московити в результаті удару литовців майже повністю втратили правий фланг. В атаку пішов лівий фланг загарбників, який також зазнав значних втрат.

Тим часом вершники Острозького вдали, що відступають. Московська кіннота кинулася навздогін й опинилася під артилерійським вогнем, а потім її із засідки атакував резервний загін. Ворог відступив на берег річки Кропивни між Оршею та Дубровно, і там його було вщент розбито. Переслідування московитів, що тікали до Смоленська, тривало до ночі. Московське військо втратило близько тридцяти тисяч вояків. Десятки бояр, півтори тисячі дворян і восьмеро воєвод, включно з Челядніним і Голіцею, потрапили в полон.

Перемога під Оршею — найбільша у воєнній біографії Костянтина Острозького, а їх, за найскромнішими підрахунками, було 33 у 35 боях.

У столиці, Вільнюсі, та у Варшаві волинського князя зустрічали як героя. У Київському літописі про цю криваву битву написано так: «Того ж року був бій Костянтина Івановича Острозького з Москвою під Оршею, за Дніпром на Кропивні річці. І побив князь Москву».

Саме з огляду на внесок українців у перемогу під Оршею 2014 року в Україні на державному рівні відзначалося 500-річчя цієї битви. На честь славної перемоги було викарбувано ювілейну монету. Краєзнавець Ігор Мельник наголошував, що основою війська Великого князівства Литовського була шляхта та прості воїни з Волині, Київщини, Сіверщини, Поділля, Підляшшя та Берестейщини, тобто в переважній більшості з українських земель. Як зазначає історик Юрій Мицик, і до Коронного війська Польського, яке становило майже половину об’єднаної армії, що билася під Оршею, належало чимало наших пращурів — мешканців Волині та Галичини. От і виходить, що внесок українців у перемогу під Оршею був вирішальним і з огляду на кількість (це, очевидно, не менш як третина війська), і з огляду на неперевершений військовий талант їхнього очільника, представника української еліти. Відомо також, що саме свій волинський полк Острозький тримав для рішучих ударів як елітарну, надійну та непереможну силу.

Підбиваючи підсумки, бачимо, що за півтисячоліття змінилося небагато: як тоді, так і тепер українці боронять від агресії Москви себе і водночас усю Європу. Міф «про споконвічну дружбу» України та Росії остаточно зруйновано.

Ольга НІКІФОРОВА “Народна Армія”

 

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють