Зв'яжіться з нами

Історія

Ефективні методи оборони молодого офіцера

Опубліковано

від

Коли 2012-го року Андрій М. обрав професію військового і вступив до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, навіть уявити собі не міг, що через чотири роки його офіцерська біографія розпочнеться не на навчальних полігонах чи у військових містечках, а на фронті під постійними обстрілами й атаками російських загарбників.

Початок збройної агресії Росії 2014-го року він зустрів курсантом 3-го курсу, перебуваючи на стажуванні в навчальному центрі «Десна». З ранку до пізнього вечора тоді кипіла напружена робота на полігоні. Курсант М. здобував свої перші командирські навички, допомагаючи організовувати заняття на навчальних місцях, показував, як правильно поводитися зі зброєю, вести спостереження за противником, обладнувати окопи й укриття. А люди з удячністю сприймали роботу Андрія, добре усвідомлюючи, що саме від цих навичок і вмінь залежатиме їхнє життя на війні.

Найцікавіше, що вже за два роки молодий офіцер зустрівся з деякими зі своїх колишніх учнів у фронтовій Мар’їнці, куди був направлений у лютому 2016 року після закінчення військової академії. До того часу його колишні підопічні вже здобули неабиякий бойовий досвід, і тоді вже Андрію довелося деколи бути учнем. Але це не завадило молодому лейтенантові швидко освоїтися в новій обстановці та здобути довіру й повагу підлеглих.

Прибувши в Мар’їнку, він був призначений на посаду командира механізованого взводу та відряджений на позицію, розташовану в центрі оборони міста. Взводний опорний пункт був обладнаний в напівзруйнованих одноповерхових будівлях на східній околиці. Противник перебував на відстані 250-300 метрів від наших траншей на південній околиці окупованого селища Трудівське і кінного заводу.

…12 березня о 19.00 окупанти відкрили дошкульний вогонь із гранатометів і стрілецької зброї по наших позиціях на правому фланзі в районі магазину та продскладу. Андрій отримав наказ з командного пункту батальйону прикрити вогнем сусідів. Визначивши цілевказівки за спалахами з боку високовольтної лінії, яка перебувала саме навпроти позицій його взводу, він дав команду кулеметникам відкрити вогонь на «дванадцять годин». Після кількох черг обстріл з боку противника припинився. Кілька хвилин панувала тиша. Здалося, що на цьому все закінчиться. Однак, тиша виявилася оманливою. Метою бойовиків тієї ночі була саме ця позиція. Спочатку в наш бік прилетіло два снаряди від СПГ-9. Постріли були дуже влучними, один зі снарядів прошив огорожу наглядового поста. Другий розірвався перед амбразурою кулеметника. Через те один з бійців зазнав легкої контузії. Потім запрацював ворожий АГС. Андрій дав команду «До бою!», і сам у складі шести чоловіків висунувся вперед на спостережний пункт.

Після кулеметів, АГС і станкових гранатометів запрацювали ворожі міномети калібром 82-мм та 120-мм. Міни падали просто на наші позиції. Декілька з них розірвалися в житловому секторі. Андрій наказав бійцям перейти в укриття, а на позиції залишилися тільки спостерігачі. Молодий офіцер далі керував боєм з наглядового поста. Один із солдатів доповів, що на відстані 100 метрів бачить рух і світло ліхтарика. Лейтенант М. не розгубився і поставив завдання гранатометникам висунутися в тому напрямку, приготуватися і чекати команди. А десь за три хвилини він за допомогою тепловізора побачив, що в напрямку їхнього ВОПу пересувається кілька об’єктів, миттю дав команду «Вогонь!» і передав на КСП батальйону координати для «старшого начальника».

За декілька хвилин по вказаному місцю було завдано удару на випередження. Через це атака ДРГ окупантів захлинулася. Ось таким був перший бій молодого лейтенанта, який він із честю витримав.

Після Мар’їнки підрозділ, в якому служив Андрій, передислокували на Луганський напрямок, під Щастя. Там ситуація була не менш напруженою. І хоча віддаленість від позицій ворога виявилася значно більшою, ніж в Мар’їнці, ділянка оборони, яку тримали підлеглі лейтенанта М., перебувала під постійним обстрілом мінометів і ствольної артилерії. Кожну вільну від чергування хвилину солдати використовували для зміцнення окопів і траншей, будівництва бліндажів. І хоча робота з фортифікаційного обладнання була досить трудомісткою, вона цілком себе виправдала.

Солдати звикли, що зазвичай обстріли з боку противника розпочиналися ввечері. Тому вдень почувалися у відносній безпеці. Але все змінилося одного весняного ранку 2017 року. Вже після сніданку бійці почули віддалені звуки артилерійських виходів з боку окупованого селища Калинового, і через кілька хвилин на позиції обрушився шквал вогню від артилерійських снарядів. Часу на роздуми було обмаль, усі кинулися в укриття. Обстріл тривав понад дві години. Бліндажі здригалися від близьких розривів. Земля сипалася на голову і за комір. Але наші солдати вистояли, жодний із них не постраждав і не дістав поранення. А згодом українські бійці виявили на позиції понад 120 вирв.

На початку 2018 року Андрію М. було присвоєно звання “старший лейтенант”, і він був призначений на посаду командира механізованої роти. Тоді підпорядкований йому підрозділ тримав оборону на ділянці між селищами Кримське та Попасна. Ця лісиста місцевість зі складним рельєфом виявилася улюбленою для ворожих диверсійних груп. Майже щоночі вони здійснювали вилазки, перевіряючи на пильність українських солдатів. Вивчивши маршрути пересування ДРГ, М. відправив на розвідані стежки саперів, і ті встановили там безліч «сюрпризів» для непрошених гостей. Невдовзі це принесло бажані результати. Адже, натрапивши кілька разів на «подарунки» від наших воїнів, російські окупанти втратили кілька чоловіків убитими та пораненими. Після цього їхні вилазки стали рідшими. Вони вже не діяли великими групами, а пересувалися «двійками» та «трійками». Але і проти цього Андрій знайшов гарну “протиотруту”. Він наказав завести на всіх постах собак. Ця тварина будь-якого години і на досить далекій відстані здатна виявити пересування людини. Найулюбленішим у комроти був пес Старшина. Так його назвали за звичку спати на ліжку старшини роти. На його рахунку було шість виявлених ДРГ. Причому зір і нюх у собаки були настільки розвинені, що він виявляв ворога на відстані півтора кілометра. Весь день собака спав на ліжку старшини, а рівно о 20.00 виходив на пост і сідав на бруствер. Тоді на позиції оголошувався режим тиші. «Старшина повітря нюхає!», — з повагою говорили бійці, припиняючи рухатися, розмовляти, курити й гриміти посудом. А тим часом собака витягував голову і починав утягувати носом повітря. Якщо все було чисто, він спускався в окоп і спокійно там сидів. Якщо Старшину щось насторожувало, він починав гавкати, чітко показуючи носом напрямок, звідки виходила небезпека. В цьому разі командир одразу вживав заходів для зустрічі «гостей». За місяць такої профілактичної роботи, диверсійні групи припинили спроби пройти через цю ділянку.

У вересні 2018-го року старший лейтенант М. був призначений уже на посаду начальника штабу батальйону, зараз він забезпечує бойову готовність свого підрозділу в зоні проведення операції Об’єднаних сил.

Олександр КІНДСФАТЕР
na.mil.gov.ua

Реклама

Зараз обговорюють