Зв'яжіться з нами

АТО

ДРГ не пройшла, або Як сміливі дії піхотинців зірвали плани ворога

Опубліковано

від

Маючи дворічний бойовий досвід, Максим розумів, що ініціатива на боці того, хто першим помітить ворога й почне діяти
Весь день стояв густий туман, спостерігачі не відривали від очей біноклів. Уже темніло, передчуття небезпеки не полишало Максима, котрий виконував обов’язки командира ВОПу. Хвилювання сержанта передалось і його бійцям. Зі свого бойового досвіду він знав, що в таких умовах ворожі диверсійні групи почуваються немов риба у воді.

Мінометний обстріл сусідніх позицій іще більше насторожив сержанта. До цього і їхні позиції, і позиції сусідів обстрілювали кілька днів зі стрілецької зброї й гранатометів.

На стику двох підрозділів була невеличка лісосмуга, що дугою охоплювала ярок. Позиції сусідів праворуч розташувалися трохи вище, і вони не могли її повністю проглядати. Для власної безпеки і ярок, і посадку було заміновано.

Різкий звук старенького «тапика» відвернув Максима від думок. У слухавці почувся схвильований голос бійця зі спостережного посту:

— Бачу рух групи в бік сусідів.

Отже, інтуїція не підвела сержанта й цього разу. Під прикриттям вогню мінометів до сусідів намагалася дістатись ДРГ. Місцевість у тому місці якраз підходила саме для такого задуму. А тут іще погода була на боці ворога.

Максим із трьома бійцями негайно рушили до своїх спостерігачів. Наш спостережний пост обладнали нещодавно, і, схоже, що ворог не знав про його існування.

Діставшись до місця, Максим узяв тепловізор і став пильно вдивлятися в темряву. Так, не помилився боєць, група рухалась повільно, але впевнено. Мабуть, добре знали дорогу й підготувалися: зняли розтяжки. Та ще й були впевнені, що в темряві їх не помітять.

— Один, два, три, — пошепки став лічити, удивляючись у тепловізор, їх було п’ятеро. Звісно, Максим, маючи дворічний досвід війни, розумів, що ініціатива на боці того, хто першим помітить ворога й почне діяти. Так, можна було по рації попередити про небезпеку, але все вирішували хвилини. Та й ефір увесь час прослуховували, тому зв’язківці протягнули «полівку» для спостерігачів і встановили старенький, але перевірений часом «тапик».

Рішення визріло миттєво. Максим озирнувся, обличчя бійців були зосереджені та спокійні. Кулеметник, намагаючись утиснути в розвантажку додаткові магазини, щось бубонів собі під ніс.

— Є варіант допомогти сусідам, поки нас не помітив ворог, — звернувся сержант до хлопців. Ті схвально кивнули головами. — Тоді за мною, по-тихому, слід у слід.

Стежка, по якій сержант повів бійців, добре йому знайома. Не раз і не два Максим зі своїми хлопцями по ній ходили впритул до позицій ворога розвідати їхні вогневі точки.

Ще рухаючись посадкою, Максим точно визначив місце, де група займе позиції. За його підрахунками, вони мали зайти в правий фланг ДРГ. Діставшись до місця, сержант спостерігав у «нічник» за ворожою групою. Наближаючись до позиції сусідів, вона сповільнила рух. Максим розумів, що треба швидко діяти. Пошепки вказав кулеметникові орієнтири. За хвилину той подав знак: готовий. Максим з автомата випустив коротку чергу, щоб зорієнтувати, і кулеметник не забарився. Двоє бійців ударили з підствольників. Ворог на мить розгубився з несподіванки, але то лише на мить. І вже в бік наших бійців ударили прицільні черги. Сусіди, почувши звуки бою, зорієнтувались і почали накидати ворожій ДРГ з гранатомета та ПКМ.

Утративши ініціативу та не досягнувши бажаного результату, ворожа ДРГ почала відходити. Її дії були досить грамотними й кваліфікованими — відчувалася добра професійна підготовка.

Максим тим часом зі своєю групою повернувся на ВОП. Бійці були задоволені результатом:

— Допомогти сусідам — свята справа, колись і нам віддячать при нагоді, — міркували вони. І тут почався обстріл опорника.

— Чи то з відчаю, чи то зі злості хотіли нас накрити, ми ж бо зірвали їхні плани, — пригадує той випадок Максим.

А скільки за роки війни було в нього таких епізодів…

Максим Ж. потрапив у батальйон із першою хвилею мобілізації, був кулеметником, згодом став снайпером. Звільнився, удома зміг побути лише півтора місяця. Повернувся в рідну роту. Підписав контракт і став командиром відділення. Удома на Максима чекає дружина й троє дітей. Але він разом зі своїми товаришами зараз тут, на позиціях, що неподалік від Красногорівки.

У грудні 2016 року старшого сержанта Максима Ж. нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Тепер він уже півроку як командир мотопіхотного взводу й планує продовжувати службу в армії. А ще хоче вступити й навчатися в Академії сухопутних військ.

Сергій ЖМУРКО, «Народна армія»

na.mil.gov.ua

Реклама

Зараз обговорюють