Зв'яжіться з нами

Збройні сили України

Діставши завдання, снайпер сам вирішує, як діяти, не чекаючи підтвердження згори

Опубліковано

від

Після складного поранення старший солдат Сергій К. вже повернувся у військо. Він розповідає про фронтове життя

Червень 2017-го. Крайня позиція між авдіївською промзоною й тимчасово неконтрольованою Крутою Балкою — так звані Дачі.

— Бачу з десяток російських окупантів. Бігають по флангу, думають, що непомітні. Та й ворожий снайпер працює. «Викликайте підмогу», — пролунало в рації. Зібравшись за кілька хвилин, снайпер Сергій К. з побратимами вирушив на «нуль». Швидко вони добігли до позиції, облаштувалися, зосередилися на цілях.

Напередодні ворог застосував танки й міномети. Але, отримавши гідну вогневу відповідь, притих до наступного вечора. Сергій із побратимами швидко знищили ворога в засідках із СПГ й гранатомета. Залишився тільки снайпер, якого треба було вирахувати.

Ділянка для огляду — 1800 м. Рельєф нерівний, поруч кар’єр, пагорби. Село, підконтрольне ворогу, — у низині.

Противник став крити мінометами. Кілька його нахабних вилазок Сергій швидко зупинив, але вперто чекав, коли ще й ворожий снайпер хоч якось дасть про себе знати. Бодай якийсь рух! Зовсім поруч розірвалася міна. Хлопець похитнувся. Наступної секунди куля влетіла в яремну вену та пробила трапецію.

— Поряд лягають міни. Тільки й почув, що в мене щось влучило. Тоді подумав про Бога. Уже все, кінець. Чи ще житиму? Знепритомнів. А коли отямився, поповз до своїх. Навички з тактичної медицини неабияк допомогли: зібгав капюшон і підклав під шию, де було поранення. Притискав рану шиєю та головою. Підбігли побратими й відтягли до БМП. А потім повезли до медроти повз мінне поле.

Поки його доправили до госпіталю в Покровську, він утратив понад літр крові. Зробили першу операцію. Але поранення було складним: до того, як патрон великого калібру прошив ліву частину тіла Сергія, його добряче посікло осколками міни. Тож того самого дня хлопця відправили в Харків, де йому зробили ще три операції.

— Коли отямився, говорити ще не міг. У горлі була трубка. На всі запитання я просто кивав головою. Документів при мені не було, адже працював на «нулі». Маякнув, що свої дані напишу на аркуші. Зібравшись на силі, узяв у руки ручку. Медсестра ще жартувала, що непоганий почерк, ураховуючи, що писав наосліп.

Через тиждень Сергія перевезли літаком у вінницький госпіталь. Там уже його й нагородили орденом «За мужність». Сергій — старший укладач парашутів в авіаційній бригаді. За півроку на війні перекваліфікувався на снайпера. Він признається, що захоплювався зброєю вже давно.

— Снайперська справа — це справжнє мистецтво. Щоправда, небезпечне. Тобі цікаво чекати на противника й контролювати його. Ти можеш вирішити результат бою, здійснити перелом у ньому. У твоїх руках життя інших людей. Діставши завдання, снайпер сам вирішує, як діяти, не чекаючи підтвердження згори, як у снайперському прикритті, так і в снайперській атаці.

Одне з найскладніших завдань Сергій мав за кілька днів до поранення. Тоді ворог значно активізувався. Періодично гатили танки, а стрілянина майже не припинялася. Удень трішки менше, але ввечері майже не було тиші.

— Ми закріпилися в посадці, де між нашими позиціями був розрив із кілометр. Ворог прорахував, що там нікого немає, і зайшов у тил, укопався в ґрунт. Ми вчасно зафіксували більше як десяток російських окупантів і першими вийшли на зачищення. Були вп’ятьох із повним БК. Перечекали добу. Уночі було найважче. Тримали оборону на всі 360 градусів, адже не знали, звідки міг підкрастися ворог.

Зранку з протилежного боку бійцям назустріч вийшов інший підрозділ. Вони мали зійтися й зачистити посадку, вибити ворога. Але бійці не дійшли до підрозділу Сергія метрів 300. Підірвалися. Тоді загинув командир «Юджин».

— У цих 300 метрах і закріпилася ДРГ. Ворог закопався дуже добре. Обладнав два бліндажі. До них їздила БМП, підвозила БК. Та вже після мого поранення інша група розгромила їх. Знайшли і російські документи, і сухпайки. Уже давно помітили, що там працюють як дилетанти, так і професіонали. Копають траншеї ті, що з набору, так би мовити, «за оголошенням». Та коли їм набридає копати, виходять постріляти в наш бік. Тоді видно, що дилетанти. Та коли з того боку засів підготовлений снайпер, можеш годинами просидіти, але так і не виявити його.

Одне із чергувань Сергія К. розпочалося зі знищення квадрокоптера «Фантом-4», який летів із боку противника на висоті 250 м.

— Із нього добре можна корегувати вогонь по наших позиціях. Ми йшли на чергування. Почули цю дивну «пташку». Стали обстрілювати. Апарат завис над головами, не міг скорегуватися й утекти. Одна з наших куль усе-таки його дістала, і він закружляв, як листок. Навіть не уявляю, якої б халепи він нам накоїв…

Сергій уже повернувся на службу в рідну частину. Тут, окрім виконання професійних обов’язків, він разом із побратимами ділиться досвідом із льотчиками стосовно виживання на ворожій території.

— Наша армія професійно виросте в рази, якщо воїни передаватимуть одне одному свій бойовий досвід. А він у нас чималий.

Ярослава ЗОРІНА, «Народна армія»

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють