Зв'яжіться з нами

Історія

Автомобільна техніка Другої світової

Опубліковано

від

Під час війни важливу роль відігравали саме автомобілі, які постачали на передову боєприпаси, продовольство, пальне, евакуйовували в тил поранених. «Народна армія» згадує про автівки, на яких радянським солдатам удалося «доїхати» до Перемоги. Водночас розповімо про автотранспорт супротивника, що їм протистояв

Статистика свідчить, що до початку Другої світової війни СРСР виготовляв більше військової техніки, аніж будь-яка інша країна світу. Зокрема станом на 22 червня 1941 року загальна кількість військових автомобілів сягала 272 тис. 600 одиниць. Окрім того, у перші тижні війни з народного господарства було мобілізовано ще 160 тис. 300 машин. Автопарк німецьких військ налічував тоді близько 280 тис. машин. Але таку величезну перевагу було швидко втрачено. На початковому етапі вторгнення фашистських окупантів на території СРСР автопарк радянського війська втратив десятки тисяч машин. Однак за короткий час СРСР удалося його поновити як за рахунок розгортання виробництва в глибокому тилу, так і за рахунок постачання за ленд-лізом.

 

Першою колісною базою  для «Катюші» став ЗІС-6

5551_p_20_img_0002Реактивні установки залпового вогню БМ-13, які пізніше дістали назву «Катюша», спочатку встановлювали на гусеничному шасі. Але таке розміщення мало деякі вагомі недоліки: низьку швидкість і високу витрату палива.

Для переміщення реактивних установок застосовували спеціальні тягачі. Саме тому більшість «Катюш» установлювали на вантажні автівки, першою з яких став радянський ЗІС-6, створений на базі ЗІС-5 (формула 4х2). Ця чотиритонна вантажівка з колісною формулою 6х4 мала відмінну прохідність і разом із реактивною установкою дістала бойове хрещення 14 липня 1941 року в місті Рудня, яке захопили нацисти.

А сталося це за таких обставин. На одній із центральних площ цього міста зібралася велика кількість німецької військової техніки. З крутого берега річки Мала Березина автомобіль ЗІС-6 із реактивною установкою БМ-13 завдав потужного удару по ворогу. Коли стихли залпи установки, один із солдатів заспівав популярну на той час пісню «Катюша». Звідси, за поширеною легендою, і виникла народна назва БМ-13.

Проте «Катюшу» встановлювали не тільки на ЗІСах. Багато автомобілів, які постачали Радянському Союзу за ленд-лізом (переважно англійські й американські), також використовували як шасі для «Катюш». До того ж наймасовішим став саме американський Studebaker US6 — перша у світі вантажівка з трьома приводними мостами. За роки війни Радянський Союз отримав майже 200 тис. US6. Завдяки повному приводу американська вантажівка мала високу прохідність і вантажопідйомність, що вигідно відрізняло її від радянських аналогів. Порівняно із ЗІС-5 Studebaker міг перевозити на дві тонни більше вантажу. До того ж цей автомобіль міг долати невеликі річкові броди, оскільки життєво важливі деталі високо розміщувалися.

 

Автівки для бездоріжжя

5551_p_20_img_0003Із 1942 року за програмою ленд-лізу в СРСР почали надходити американські автомобілі Willуs різної модифікації. Вони добре зарекомендували себе в умовах бойових дій. Цей повноприводний автомобіль мав чотирициліндровий двигун об’ємом 2,2 л і потужністю 54 к. с. Максимальна його швидкість становила 104 км/год. Але все ж головне завдання позашляховика — це подолання різних перешкод. Willуs із цим чудово справлявся й впевнено почувався на бездоріжжі (міг подолати брід завглибшки до півметра, а деякі модифікації — і до 1,5 м). За роки війни Радянський Союз одержав близько 52 тис. цих автомобілів.

До речі, власні військові джипи були й в СРСР. У січні 1941 року радянське керівництво доручило відразу двом підприємствам — ГАЗ і НАТІ — розробку легкого, недорогого, а головне — невибагливого позашляховика. Через два місяці на військовому полігоні відбулися випробування одразу двох автомобілів — ГАЗ-64 і НАТІ-АР. ГАЗ-64 показав результати, кращі за конкурента, але головним було те, що його виробництво не потребувало великих фінансових і часових витрат, і вже в серпні 1941 року з конвеєра зійшов перший такий позашляховик. ГАЗ-64 міг легко долати круті підйоми, багнюку, пісок і сніг. По рівній дорозі машина розвивала швидкість до 90 км/год, а по бездоріжжю — до 25 км/год, що не міг зробити жоден інший радянський автомобіль.

5551_p_21_img_00051943-го було розроблено нову модель поза-шляховика — ГАЗ-67 (модернізований варіант ГАЗ-64). Від свого попередника він відрізнявся ширшою колією та посиленою підвіскою. Також було збільшено потужність двигуна. Однак через збільшену ширину позашляховик утратив динамічні характеристики, а максимальна швидкість знизилася до 88 км/год.

1944 року ГАЗ-67 дістав деякі конструктивні зміни, після чого йому було присвоєно індекс «Б». У народі ж його з любов’ю називали «Чапаєвим» та «Іваном-Віллісом». Радянський позашляховик на фронтах війни добре себе зарекомендував. Він був невибагливий до паливно-мастильних матеріалів і більшою мірою ремонтопридатним на відміну від американського автомобіля Willуs.

 

«Захар» та його команда

Справді культовою вантажівкою на війні був ЗІС-5. У народі він дістав назви «Захар», «Захар Іванович», «тритонка». За надійністю він не мав собі рівних. Двигун об’ємом 5,5 л легко запускався будь-якої погоди та був невибагливий до якості бензину. За власної ваги 3 тонни він міг брати на борт іще стільки ж вантажу. Також треба віддати належне високій прохідності «Захара»: маючи колісну формулу 4х2, вантажівка долала різні перешкоди й поводилася на бездоріжжі практично як повноприводний автомобіль. На окрему увагу заслуговує гнучка рама ЗІС-5: коли вантажівка наїжджала на перешкоду, рама вигиналася, допомагаючи автомобілю м’якше долати нерівність. Максимальна швидкість цієї вантажівки — 60 км/год. До 1941 року ЗІС-5 становили майже половину військового автопарку Радянського Союзу.

У перші місяці війни чимало автомобілів було знищено. Часткова мобілізація машин із народного господарства тимчасово розв’язала цю проблему, але фронту й тилу терміново потрібна була велика кількість вантажних автомобілів.

Для економії матеріалу вантажівки ЗІС-5 стали виробляти максимально спрощеної модифікації. Замість залізної кабіни ставили фанерну, були відсутні передні гальма, на вантажівку встановлювали всього одну фару (водійську), а протягом деякого часу ці машини випускали взагалі без фар! На кожній вантажівці економили 124 кг металу.

Проте найпоширенішою вантажівкою в роки Другої світової війни був ГАЗ-АА, у народі іменований «полуторкою». По суті, це була модернізована версія американської вантажівки Ford-AA. Виробництво цього автомобіля почалося задовго до війни — 1932 року. До 1933-го машини складали з американських машинокомплектів, проте їхня якість не зовсім підходила для експлуатації в наших дорожніх умовах. Фахівці Горьковського автозаводу внесли низку конструктивних змін у ГАЗ-АА, і з 1933-го автомобіль стали складати повністю з радянських складників.

1938 року автомобіль отримав новий двигун об’ємом майже 3,3 л і потужністю 50 к. с. і став називатися ГАЗ-ММ. Машина була швидшою за ЗІС-5, бо мала максимальну швидкість 100 км/год. А от вантажопідйомність була меншою вдвічі, аніж у «тритонки». Звідси й назва — «полуторка».

У воєнні роки вантажівка позбулася практично тих же вузлів, що й «Захар». На ГАЗ-ММ ставили всього одну фару й один склоочисник із боку водія. Передні гальма були відсутні. Крила автомобіля робили зі звичайного покрівельного заліза. У задній частині машини замість чотирьох коліс нерідко ставили всього два. Дах і дверцята кабіни виготовляли з брезенту, що було плюсом: у разі спалаху, затоплення або обстрілу машини з неї можна було швидко вистрибнути.

Ці по-справжньому героїчні автомобілі першими пройшли по замерзлому Ладозькому озеру, щоб привезти продовольство в блокадний Ленінград. На зворотному шляху ГАЗ-ММ вивозив людей, промислове обладнання й культурні цінності.

За довгі роки війни «полуторка» зуміла прихилити до себе солдатські серця. Безвідмовний двигун запускався з півоберта, щоправда, часто «ручним стартером», бо робочий акумулятор на війні — то велика рідкість. Мотор був невибагливим і до бензину. Пальне заливали будь-якої якості: машина працювала навіть на гасі та спирті.

 

«ЗАЛІЗНІ КОНІ» ВЕРМАХТУ

5551_p_20_img_0001Наймасовішою німецькою вантажівкою часів Другої світової війни був Opel Blitz. Фашистську «тритонку» випускали на заводі в Бранденбурзі. На армійських машинах стояли 3,6-літрові двигуни потужністю 75 к. с. На рівній дорозі вантажівка розвивала швидкість до 90 км/год. Opel Blitz виробляли у двох варіантах: задньоприводному 4х2 та повноприводному 4х4. Автомобіль став базою для автобусів, санітарних автомобілів, пересувних радіостанцій. Для військ СС було зроблено напівгусеничні версії цієї вантажівки, що дістали назву Maultier (у перекладі з німецької — «мул»). Задля економії матеріалів було випущено машини з дерев’яною кабіною, а в Африку Opel Blitz вирушали взагалі без неї.ъ

Ще один німецький автомобіль VW Typ 82 Kubelwagen використовували переважно для перевезення особового складу, але за час виробництва було випущено більше як 30 усіляких його модифікацій. Позашляховик підвозив боєприпаси, пальне, продовольство й медикаменти. Кузов автомобіля було зроблено зі звичайних бляшаних листів, замість даху — брезент, який легко складався. Дверці також було зроблено з брезенту. Для максимальної безпеки солдатів сидіння робили глибокими, їх називали Kubelsitz, що в перекладі означає «балії». Відтоді всі автомобілі такого типу незалежно від форми сидінь стали називатися Kubelwagen. Поза-шляховик вагою всього 750 кг мав двигун об’ємом 985 куб. см, який видавав 23,5 к. с. Із березня 1943 року на нього почали встановлювати потужніший 25-сильний двигун об’ємом 1,1 л. Задньоприводний позашляховик із колісною формулою 4х2 завдяки своїй легкій вазі й незалежній торсіонній підвісці чудово почувався на бездоріжжі.

Цей позашляховик виявився одним із найвдаліших німецьких автомобілів. Завдяки його малій масі два-три солдати легко могли підняти застряглу машину. Радянським та американським солдатам також сподобався Kubelwagen. Американці навіть вимінювали трофейні автомобілі Volkswagen у британських і французьких солдатів на Willys: Kubelwagen «коштував» три автомобілі Willys.

5551_p_21_img_0004Однак усе-таки найпопулярнішим німецьким позашляховиком став Horch 901. Автомобіль мав непогану прохідність по бездоріжжю та високу максимальну швидкість як на той час — 90 км/год. Два паливних баки загальним об’ємом 110 л давали цій машині запас ходу до 400 км.

На базі автомобіля Horch 901 було побудовано артилерійські тягачі й автомобілі радіозв’язку. Водночас німецький позашляховик усе-таки помітно програвав своїм конкурентам — американському Willys і радянському ГАЗ-67. Він потребував частішого та якіснішого технічного обслуговування, домогтися чого у воєнних умовах було дуже складно.

Підготував Сергій ВОРОНКОВ, «Народна армія»

 

na.mil.gov.ua

Реклама
Коментарі
Реклама

Зараз обговорюють